Читати книгу - "Цифровий, або Brevis est"

Що тут роблять ці двоє? — подумав Арсен. Вони ж не пройшли випробування. Їх, здається, відсіяли на першому етапі тренінгу… Вони що, розсердилися й пішли до конкурентів?

І одразу зрозумів: нема й не було ніяких конкурентів, як нема різниці між Максимом й Іваном. Ніхто ні з ким не ворогував, ніхто не крав перспективних розробок. Поки банди на вулицях б’ються на смерть, їхні ватажки грають у покер. Поки права рука ворогує з лівою, голова п’є чай і поглядає поблажливо. Нехай борються, накачують м’язи. А подряпають один одного — заживе до весілля.

Відчинилися двері. В’їхала лікарняна каталка з тілом, накритим простирадлом. Каталку віз Максим, у сліпучо-білій футболці, світлих джинсах і таких самих кросівках, круглоголовий, великоносий, незворушний.

— Спокійно, Іро, — кивнув Баффі буденно, мов шкільна медсестра. — Рятувальник прийшов, супермен прилетів і якраз устиг. Розслабся, не треба плакати.

Побачивши Максима, гевали відступили. Арсен, з останніх сил підкоряючи собі бридке Вадикове тіло, змусив того встати. Всі екрани в приміщенні, скільки їх було, показували орхідею.

Він сковзнув у найближчий USB-порт і вилетів відтіля, наче вибитий молотом. Блок. Закрито. У доступі відмовлено.

— Цифровий, — сказав Максим. — Я віддаю тобі належне, але май же совість. Давай-но, друзяко, з м’яса на дуже знайоме м’ясо…

Він відкинув простирадло. На каталці лежав Арсен, його тіло, дивно довге, зовсім доросле. Він добряче виріс за минулий рік.

Баффі закричала.

— Ти зважився замордувати людство в жахливих муках, — проказав Максим, з жалем дивлячись на бездиханного підлітка. — Проте відразу попався, як дитина, і принадою була дівчинка. От як це в тобі поєднується? Ти ж відморозок, цифровий, ти їх усіх ледь не вбив! І все кинув заради якоїсь чікси…

У цю мить Баффі, абияк відстебнувши паси, відв’язавшись од стойки з «шубою», кинулась до тіла на каталці й заплакала, заголосила над ним, намагаючись підняти.

— Коли дехто думає, що він рівня декому, — меланхолійно зауважив Максим, — та ще й поводиться з деким дуже грубо, то потім стається дещо досить кривдне. Ану, йди додому. Дівчинка плаче.

Арсен клацнув внутрішнім перемикачем. «Ні».

Спершу він відчув її сльози на щоках. І тільки потім розплющив очі.

— Жах який, — сказала молода жінка перед монітором. — Лікарі викинули пацієнта зі «швидкої». Пасажир убив таксиста. І на Окружній аварія.

— Ага, — чоловік стяг туфлі в передпокої, акуратно поставив на поличку. — Як тобі цей газовий конфлікт?

— Страшне. От гади! Треба підняти в топ «Яндексу»…

— Падлюки. Арсен удома?

— Змився, як завжди, у своїх справах.

— Дивись, що я взяв на розкладці! Піратка, нічим не гірша за ліцензійну, хіба що ціною, — засміявся, — краща.

І поклав на стіл, на білу блискучу стільницю, диск у пластиковій упаковці: «Історія Міністра». На картинці, зісканованій з ліцензійного диска й передрукованій без особливої втрати якості, сивий чоловік з орлиним носом стояв перед вітражним вікном, дивлячись у сад. Горіли свічки, відблискуючи в полірованому мармурі, і виднілася віддалеки сумна дівчина з яскраво-каштановим волоссям.

І тільки добре придивившись, можна було розрізнити тінь, яку відкидав на мармур сивий Міністр.

Тінь підлітка.