Читати книгу - "Поцілунок одного разу, Ольга Манілова"

І мій прокол, — думає Карелін. Тачка не броньована у них, і він Кіру посадив поряд. Хоча Лешей ще два тижні тому став попереджати.

— Якщо настільки був не вирішений, я б тобою раніше зайнявся. Ну, пояснювали вчора. Будеш моїм боржником.

Кулак дивиться на нього з-під чола, і чорні очі настільки незадоволені й люті, що тягне навіть на ржач. Злий він завжди, капець.

- Послуга. Одна. І якби я поставив завдання — твою голову кам'яну прострелити, то влучили б.

— Там чи не ураган стояв, Васю. Влучили б, так. І зарубай на носі або на члені своєму, як забажаєш, що я через підстави ніколи нічого не вирішував і не збираюся.

Після обміну ще кількома люб'язностями в подібному руслі Кулак буксує:

— Що з батьком робитимеш?

Роман переставляє ногу, і під підошвою одинока зелена поросль виявляється. Взимку. Дивним чином він не розчавив паростка. Живучий паросток. До весни якось протягне. А навесні...

— Нічого, — застібає Карелін пальто. — Якщо порішиш його, так тому й бути.

- Впевнений? — дивиться на нього столичний. — Точняк? А сам не візьмешся?

— Мені начхати, — усміхається Карелін.

Василь кричить йому вслід.

-Ти що, пішки зібрався йти?

Рома невиразно махає рукою, навіть не обертаючись.

— Ви всі як з глузду з'їхали! - Басом гримить Кулак позаду.

На підході до земельної ділянки, з якої вони з Кірою підіймалися до посадки, він уловлює поглядом край її пальта і навіть шматочок блідої мордочки, а все тому що вона абияк, але висовується. Ну, що за впертість!

Невгамовна!

Зараз Рома її провчить.

Він дає задню і не лінується обійти вулицю з іншого боку. Складно вигадати, як підібратися до неї непоміченим, але на місці розбереться.

Пробираючись через геть зарослу сусідню ділянку, але з іншого боку дороги чоловік прикидає, що найефективніше підійматися прямо по лінії дерева.

Якщо Кіра вигляне повністю, то одразу побачить. Але поки прихована за деревом — це єдина сліпа зона.

Він підіймається на пагорб майже безшумно.

Майже...

На жаль, коли тобі засаджують щось прямо в серце, важко залишатися безмовним.

Карелін рикає, розглядаючи дуже дивну кулю.

Взагалі дротик нагадує.

Гумову.

Іграшкова.

- Рома! — верещить вона. - Ти з глузду з'їхав!

І мчить до нього з усіх ніг з пістолетом, що дуже нагадує справжній.

— Кіро, — спокійно заводить Роман. — Звідки це в тебе і що це таке?

Він підхоплює її однією рукою, викликаючи ще один приголомшений вигук.

Так, ось так краще, у повітрі Кіра завжди зговірливіша.

- Рома! Ти в порядку? Що там було?

— Кіро, — не шкодує Карелін погрози в голосі і ще раз показує гумове непорозуміння.

- Так, - обурюється дівчина, - це Сєров мені дав. Для ефекту несподіванки, щоб втекти. Сказав, що ти йому сказав.

- Сєров? Був тут? Ось тут?

— Ну так, — дивується Кіра. — Боже, він мене так налякав. Стрибнув мало не з неба. Але з дерева, звісно. Я... я вдарила його гілкою, — закушує вона губу наймилішим способом на світі.

З усіх людей ... тільки його майбутня дружина примудрилася побути об'єктом Сєрова, побачити його і не померти, а довбанути найманця і отримати від нього пістолет з іграшковими, дідько, кулями. Карелін робить вдих. Нічого Сєрову він, звичайно, не говорив. Здогадується: найманець чудово знав, що Рома захоче провчити негідницю, що вічно ніс свій висовує. І що кулею вона його зустріне, коли той підкрадатиметься.

Поки Кіра наполегливо вимагає розповіді та опустити її на землю негайно, чоловік набирає Сєрова.

Той очікувано не бере слухавку.

Миттєвий звук повідомлення змушує перенести вагу тіла Кіри на іншу руку.

«На весілля не прийду. Замовлення виконано".

"Хм", - думає Карелін.

Щодня дізнаєшся про щось нове. А Сєров — романтик у глибині душі.