Читати книгу - "Коли твоє немовля — некромант!, Хелена Хайд"

— Поняття зеленого не маю, — пробурчала бабця. І з погляду некроманта, мабуть, зрозуміла дві речі. Перша — така відповідь його не влаштовує. Друга — зараз він знову посилить заклинання... що, вочевидь, загрожувало посиленням печії. Тому, мабуть, продовжила сама: — Він просто якось підійшов до мене посеред вулиці і запропонував гроші за те, щоб я згадала молодість і діймала мою сусідку, яка ночами хтиво верещить… Мовчу-мовчу! — запанікувавши, крикнула Алевтина Георгіївна, зрозумівши за нашими виразами обличчя, що зараз її астральна дупа таки вигребе.

— І як виглядала ця людина? — напружено проказав Арк.

— Важко сказати, — замислився примара. — Він же постійно в плащі з таким глибоким каптуром ходив, завжди прикривав обличчя. Тільки кілька разів вдалося роздивитись широке підборіддя, та й очі у нього були такі яскраві блакитні, ніби світилися зсередини навіть у тіні каптура. О, і ще в нього на руці, на зворотному боці долоні, шрам був такий дивний, зиґзаґ. Я його тільки раз побачила, коли той чоловік зняв рукавички, щоб відсипати мені зі своєї коробочки щіпку порошку із зуба дракона.

— Ясно. Дякую, дух, ти вільний. Спочинь з миром на віки віків... і не повертайся більше на землю, — квапливо промовив чоловік (причому, закладаюся, остання частина заклинання гоблінці не дуже сподобалася). І, зробивши кілька пасів, випустив порив світла, від якого примара сусідки розвіялася, наче димка від вітру.

— Навіщо ти поспішив? — насупилась я. — Може, вона б ще щось згадала?

— У цьому не було потреби, — напружено промовив Арк, розминаючи пальці. — Я знаю, хто це був.

— Справді?

— Так. Хоча, звичайно, хотів би помилятися.

— Мене твій тон уже лякає, тож не тягни, — пробурмотіла я, відчувши, як по спині пробігли мурашки.

— Крістіан Кобальт, — викарбував він. — Верховний королівський архімаг — заклинач і головний маг цієї чортової країни.

— Твою дивізію...

— Саме так, Маргарито, — повільно промовив чоловік. — Я, звичайно, не сумнівався, що він якось задіяний у цій історії з Радою. Раз там сидить сам король, то без верховного архімага однозначно не могло обійтися. Проте я все одно, м'яко кажучи, не радий тому, що він вирішив взятися за тебе особисто.

Отже, тією людиною, яка найняла гоблінку… Яка перетягнула мене в цей світ, помінявши наші з Маргаритою душі місцями (і, мабуть, сам же її отруїв)… виявився найголовніший маг королівства? Власною персоною?

Тільки ось…

— Навіщо такій великій шишці було наймати якусь гоблінку-самоучку, щоб вона мене «блошиними прокльонами» закидала? — я насупила брови. — Він же за бажання міг сам мене прикінчити! Та що там... йому б напевно навіть труїти мене не знадобилося, надумай ця людина справді мене позбутися! Адже так?

— Правильно, — кивнув Аркадій. — Те, на що здатний цей маг, лякає. Насправді я навіть не уявляю меж його могутності. Будучи заклиначем за профілем, він також непогано почерпнув з інших галузей магії, отримавши на це благословення всіх богів. Знання, вміння, талант та наполегливість зробили з нього справжню живу зброю.

— І ця зброя якось пов'язана з Радою, яка вбиває дівчат родом із різних округів королівства в навколооккультних цілях… Знаєш, любий, мені це все більше не подобається.

— Що найгірше… У нас, схоже, немає іншого вибору, окрім як влізти в усе це лайно ще глибше, — гірко похитав головою некромант. — Інакше нам просто не дадуть спокою, поки не доведуть до кінця гру, в якій для нас, ймовірно, організаторами не передбачено щасливого кінця.