Читати книгу - "Салимове Лігво"

— Так, — відповів Бен хрипко. — Так.

Джиммі полишив кімнату, пройшов коридором до медсестринського посту і знайшов у довіднику номер Петрі. Поспішно його набравши, він з хворобливим жахом почув у навушнику замість гудків виклику тривожний звук несправної лінії.

— Він дістав їх, — промовив Джиммі.

Старша сестра скинула очі на звук його голосу і злякалася виразу на його обличчі.

  18

Генрі Петрі був освіченою людиною. Бакалавра він отримав у Північно-Східному, а в Массачусетському технологічному здобув собі магістра, отримавши докторський ступінь з економіки. Він полишив ідеально добре місце викладача у джуніор-коледжі[276], щоб обійняти адміністративну посаду у страховій компанії «Пруденшел», зробивши це як з цікавості, так і з надією на грошовий зиск. Хотів подивитися, чи дієві деякі з його економічних ідей на практиці так само, як у теорії. Виявилося, що дієві. Він сподівався, що наступного літа спроможеться скласти тести на сертифікованого бухгалтера, а за два роки по тому — іспит на ліцензованого юриста. Його поточна мета полягала в тому, щоб увійти в 1980 роки на якійсь високій економічній посаді у федеральному уряді. Його син успадкував свою несьогосвітню жилку не від Генрі Петрі; логічність Маркового батька була суцільною, безшовною, його світ був механістичним майже до межі тотальної прецизії. Він був зареєстрованим демократом, який під час виборів 1972 року голосував за Ніксона не тому, що вірив у його чесність — він багато разів повторював своїй дружині, що вважає Річарда Ніксона невигадливим дрібним шахраєм з усіма хитрощами крамничного крадія у «Вулворті» — а тому що його конкурент був безклепким літуном, який допровадив би їхню країну до економічної руїни[277]. На контркультуру кінця шістдесятих він дивився зі спокійною толерантністю, породженою впевненістю, що та безклопітно зазнає краху сама, оскільки не має під собою грошового підґрунтя, на якому могла б триматися. Його любов до дружини і сина не була благоліпною — ніхто й ніколи не напише вірша, присвяченого коханню чоловіка, який перед дружиною скручує парами свої шкарпетки — але міцною і непохитною. Він був прямолінійно добропорядним, упевненим у собі і природних законах фізики, математики, економіки та (дещо меншою мірою) соціології.

Він слухав історію, яку йому розповідали його син та тутешній сільський абат, сьорбаючи з чашки каву і заохочуючи їх чіткими запитаннями в тих місцях, де нитка оповіді ставала плутаною або неясною. Здавалося, його спокій більшає зворотньо пропорційно до гротескності цієї історії і зростаючої збудженості його дружини Джун. Коли вони закінчили, було вже майже за п’ять хвилин сьома. Генрі Петрі виніс свій вердикт чотирма спокійними, виваженими складами:

— Неможливо.

Марк зітхнув і, подивившись на Каллагена, промовив:

— Я вам казав.

Він йому дійсно казав, коли вони їхали старенькою машиною Каллагена від парафіяльного будинку сюди.

— Генрі, ти ж не думаєш, що нам…

— Зачекай.

Це, і його (майже ліниво) піднята долоня враз її вгамували. Вона сіла і обняла Марка одною рукою, трішки відтягуючи його від Каллагена. Хлопчик підкорився.

Генрі Петрі дивився на Каллагена люб’язно:

— Давайте поглянемо, чи не зможемо ми розібрати цю оману, чи що воно там є, як двоє розсудливих людей.

— Це може виявитися неможливим, — з рівноцінною люб’язністю сказав Каллаген, — але ми, безумовно, спробуємо. Ми зараз тут, містере Петрі, найпершим чином тому, що Барлоу висловив погрозу вам і вашій дружині.

— Ви насправді сьогодні вдень пробили кілком тіло тієї дівчини?

— Не я. Це зробив містер Міерз.

— Її труп досі там?

— Вони кинули його в річку.

— Якщо це дійсно правда, — сказав Петрі, — ви втягнули мого сина у злочин. Ви це усвідомлюєте?

— Так. Це було необхідно. Містере Петрі, якщо ви просто зателефонуєте в лікарняну палату Метта Бьорка…

— О, я впевнений, що ваші свідки вас підтримають, — сказав Петрі, так само посміхаючись тією легенькою навісною усмішкою. — Це одна з чарівливих особливостей такого психозу. Можу я побачити той лист, який вам залишив Барлоу?

Каллаген подумки вилаявся.

— Він у доктора Коді.

Дещо запізнено священник додав:

— Нам справді варто поїхати у Камберлендський шпиталь. Якщо ви поговорите з…

Петрі вже хитав головою.

— Давайте поговоримо ще трохи з вами. Я впевнений, як уже був зазначив, що ваші свідки надійні. Доктор Коді — наш сімейний лікар, і нам усім він дуже подобається. Мені також дали зрозуміти, що містер Бьорк поза всякою критикою… як учитель, принаймні.

— Але попри це? — спитав Каллаген.

— Отче Каллагене, дозвольте мені такий приклад. Якби дюжина надійних свідків розповіли вам, що опівдні через міський парк, співаючи «Ніжну Едолайн»278 і вимахуючи прапором Конфедерації, прочвалала велетенська божа корівка, ви б у таке повірили?

— Якби я був упевнений, що ці свідки надійні, і впевнений, що вони не жартують, тоді я зрештою повірив би, так.

З тією ж легкою усмішечкою Петрі сказав:

— Ось де ми відрізняємося.

— У вас упереджене мислення.

— Ні — просто помірковане.

— Це означає те саме. Скажіть мені, у тій компанії, де ви працюєте, схвалюють керівників, які приймають рішення на основі внутрішньої упевненості, а не зовнішніх фактів? Це не логіка, Петрі. Це фарисейство.

Петрі припинив усміхатися і підвівся:

— Ваша історія тривожна, мушу віддати вам належне. Ви втягнули мого сина у щось навіжене, можливо, небезпечне. Вам усім пощастить, якщо ви не постанете за це перед судом. Зараз я подзвоню вашим людям і поговорю з ними. Потім, я думаю, нам краще буде всім разом поїхати в лікарню до містера Бьорка і обсудити цю тему детальніше у його палаті.

— Як гарно з вашого боку, що ви відступили від своїх принципів, — сказав Каллаген сухо.

Петрі пішов у вітальню і зняв телефонну слухавку. Вона не відгукнулася рівним гудком; лінія була порожньою, мовчазною. Злегка нахмурившись, він поклацав важелями. Безрезультатно. Він поклав слухавку на місце і повернувся в кухню.

— Здається, телефон вийшов з ладу, — сказав він.

Він помітив той погляд переляканого розуміння, яким обмінялися Каллаген з його сином, і його це роздра­тувало.

— Я можу вас запевнити, — сказав він дещо різкіше, ніж збирався, — телефонний зв’язок у Єрусалимовому Лігві, щоб йому перерватися, не потребує жодних вампірів.

Тут вимкнулося світло.

  19

Джиммі прибіг назад до палати Метта.

— Лінія не працює в будинку Петрі. Я думаю, він там. Чорт забирай, які ж ми довбні…

Бен підхопився з ліжка. Обличчя Метта немов зіщулилися й зім’ялося.

— Ви бачите, як він діє? — пробурмотів він. — Як гладенько? Якби у нас була ще хоч одна година денного світла, ми могли б… але в нас її немає. Ось і все.

— Нам треба їхати туди, — сказав Джиммі.

— Ні! Вам ніяк не можна! Заради збереження ваших життів і мого робити цього вам ніяк не можна!

— Але вони…

— Вони віддані на волю долі! Що відбувається — чи вже відбулося — буде завершено на той час, коли ви туди ді­станетесь!

Джиммі з Беном застигли біля дверей у нерішучості.

Метт спромігся зібратися з силами і тихо, але з притиском до них заговорив:

— У нього потужне его, і гординя в нього потужна. Це можуть бути ті вади, які нам вдасться обернути на нашу користь. Але він також має потужний розум,