Читати книгу - "Руда магія і повна торба пригод, Ляна Аракелян"

– Ти кусаєшся.

– Не буду, не буду, не буду. Ти така милесенька, гарнюсінька, красивенька. У тебе такі чудові ікла...

– А ну припини підлизуватися! – обірвала я потік його слів. – Ти мій фамільяр, а не її!

Ми почули важке зітхання.

– Значить, не коханець, – багатозначно вимовив клоп. – Але це легко виправити, так?

Альгін розсміявся. Затремтіла рука і захиталася кришка.

– А ти кумедний, – продовжувала веселитися Кхибра.

– Отже, усе не так сумно. Хвала Акрідені! – Альг прибрав хустку та відклав на стіл кришку. Кров зупинилася.

Я кинула гнівний погляд на Альгіна. Нехай подякує, що не бачить виразу мого обличчя.

– Звідки ти взявся? – Альг продовжив роздивлятися фамільяра.

– Прилетів на поклик цієї ненормальної, – він вказав крихітною лапкою на мене.

Альг відсунув кришку, поряд поклав носовичок. Ніс розпух. В цілому, вигляд мав той ще: мало того що в ліловий горошок, так ще й слива замість носа.

– Зайди зранку до цілителів, – не дивлячись у його бік, сказала я.

– Так-так, цілителі тобі допоможуть, – було геть не зрозуміло: жартує клоп чи ні. – Але звідки у хлопців такі синці? Руто, це твоїх рук справа? Ти горохом у них плювалася чи що?

– А то ні! Але горохом не плювалась. Начаклувала! – реготнув Альгін, чим просто розлютив мене.

– Знаєш що, Альг, я тобі лійку в горлянку не вставляла і не вливала вчора магосуміші! Ти сам пив! А винна я!

– Що ти так завелася?

– Хе–хе, а ти не розумієш? – втрутився клоп і підвівся на задніх лапках, ворушачи вусами.

Альгін якось дивно на мене подивився, підвівся і пішов до дверей.

– Діжку ми вам повернемо завтра. На добраніч, дівчата.

Він пішов, а я зі злості жбурнула у двері кришку. Через що на ній з’явилася нова вм’ятина. Сівши на ліжко, я схопила подушку і вдарила по ній кулаками.

– Та що ж це таке?!

Кхибра сіла поруч і обійняла за плечі. Я відчула, як маленькі лапки клопа залоскотали щоку.

– Не побивайся ти так, – багатозначно прорік він. – Якщо тебе заспокоїть, то я можу злітати до хлопців у кімнату і підслухати, про що вони розмовляють. Хочеш?

Я засопіла.

– Як ти його знайдеш?

– За запахом!

Крильця задзвеніли й клоп вилетів у кватирку.

– Ти закохалася? – Кхибра посерйознішала.

– Не знаю, – я відкинула подушку вбік. – Завтра зможу сказати точно, відчуваю я до нього щось чи ні.

– А що завтра?

– Треба зустрітися зі Скріраніелем, пам’ятаєш його?

Кхибра кивнула.

– Підеш зі мною?

– Звісно, якщо я вам не заважатиму.

– З якого переляку ти б нам заважала? – я розпливлася в усмішці. – Він такий гарний!

Тролиця гучно розреготалася.

– Ти – закохана жабка!

– Дякую за підтримку!

– Не ображайся. Я буду дуже рада, якщо у вас з Альгіном складуться стосунки.

– Або з Васею.

– Або з Васею, – підтримала тролиця.

– Або з Германом, – продовжила я. – Або зі Скріраніелем.

– Ого, який список!

– Тобі Лік сподобався? – ухилилася я від відповіді.

– Не знаю, – знизала вона плечима. – Він симпатичний.

Я згадала довганя ельфа з великими синіми очима і золотистим волоссям. Коли він усміхався, на лівій щоці з’являлася ямочка. Красиві руки з довгими пальцями. На середньому пальці лівої руки – каблучка у вигляді переплетених змій. Така ж сережка в одному вусі. Мабуть, сімейний артефакт. Рухи в нього швидкі й граціозні. Он як хвацько дістав клинок! За ним приємно спостерігати. Я згадала, з яким виглядом він варив локшину й усміхнулася. Насправді, Лікраніель хороший хлопець, хоч і намагався справити на нас «незабутнє враження». Це він уже в корчмі про це зізнався.

Звісно, я була б рада, якби в них із Кхиброю щось вийшло, але добре пам’ятаю розповіді бабусі й батька, що ельфи намагаються дотримуватися чистоти крові. А якщо Лікраніель шляхетний, то не думаю, що батьки схвалять шлюб з тролицею. Але чим Ліссейла* не жартує, коли Рокнесгер спить? Хоча останнім часом ходило все більше чуток, що ельфи беруть шлюб з представниками інших рас. Залишилося тільки обережно вивідати все в Лікраніеля.

Мої роздуми перервала поява Шафрана.

– Бррр! Ну й студінь на вулиці!

– Що так швидко? – поцікавилася Кхибра. – Не знайшов?

– Ображаєш! – пробуркотав клоп. – Отже, можеш не страждати. Твоєму любчику Герман засвітив в око. Тепер величезна лілова пляма прикрашає рівно половину обличчя, хе–хе! Мало того, що слива, так ще й ліхтар! Альгін у відповідь дав Герману в щелепу і вибив зуб. Той теж виглядає красенем.