Читати книгу - "Руда магія і повна торба пригод, Ляна Аракелян"

– Опупиріти! – сторопіла Кхибра.

Я сиділа з роззявленим ротом. Як? Через мене?

– Я свою місію виконав, дайте поїсти бідному Шафранчику. Зранку крихти в роті не було, – почав канючити фамільяр.

– А що ти їси? – запитала я.

– Там тітка яблука в кошик поклала, тож, не відмовлюся!

Я дістала невелике червонобоке яблуко і поклала на стіл. Клоп сів зверху і ніби приклеївся до нього.

У двері постукали. На порозі стояв розпалений Герман, прикриваючи рукою нижню щелепу.

– Дякую, Руто, – він повернув мені діжку.

– Щось сталося?

– З чого ти взяла?

– Просто вигляд у тебе... – я враз замовкла. Як же не бовкнути зайвого? – Стривожений.

– Тобі здалося, – надаючи голосу якомога більше м’якості, відповів він. – Просто зуб щось розболівся. Сходжу до цілителів, вилікують. Добраніч.

– Приємних снів.

Я замкнула двері на ключ.

– Кхибро, ти щось розумієш?

– Тут розуміти нічого: ти йому безумовно подобаєшся. Згадай, як він на тебе постійно витріщався. І танцювали ви з ним учора так, немов зустрічаєтеся понад рік. А коли ваші коси заплуталися... – вона трохи помовчала. – Це знак! Сама богиня долі вас зводить, не інакше! І ще, він на тебе так дивився... На мене Красунчик так ніколи не дивився.

– Акрідено, мамуню! Як же я багато пропустив! – відпав від яблука фамільяр. – Благаю, не мовчи! Я все хочу знати!

– Шафране, багато знатимеш, підеш на жертовник!

– Ось вона вдячність! Роби після цього добрі справи! Руто, ти...

– Припини! Ще одне слово і, клянуся, що завтра ж принесу тебе в жертву богам!

Я зрозуміла, на що можу тиснути, і з задоволенням цим користувалася.

– Кхибро, – зойкнув клоп, – вона мене не любить!..

– Вона твоя хазяйка, – намагаючись не розсміятися, сказала тролиця. – Любить вона тебе, не скигли!

– Боги, за що мені таке покарання? Безсердечна дівчина...

– Рахую до одного: три, два...

– Все-все-все! – затріщав крильцями фамільяр. – Замовкаю.

Я пішла в душ. Поки милася, згадувала вчорашні танці. Першим я виволокла Альгіна, просто тому що він з краю сидів. Потім танцювала з Грісом, але він мені більше ноги відтоптував, ніж танцював. А потім ми танцювали з Германом. Він рвучко пригортав мене до себе. І ще ми смішно заплуталися косами, коли я кружляла навколо нього. А Альгін психував, коли ми з Герой, стукаючись лобами, сміялися і розплутувалися.

Я не замислювалася про почуття. Після Лавра не хотілося стрибати з пари у вар, тому особисте життя засунула на задній план. Почався навчальний рік, і на тобі. Ю скоріше за все закохана в Альгіна. І вважає, що я теж на нього оком накинула. Тому так агресивно поводиться. Виправдовуватися перед нею – не збираюся, прощати вибрики Альга – теж не хочу. Тому, нехай усе йде як іде.

Зовні мені подобався і Герман, і Альгін, і Вася, і Скріраніель. Але ні до кого не відчувала жодних почуттів, крім дружніх. Навіть Лавр викликав у мене більше емоцій, ніж вони. Так, надійні хлопці, так, з ними можна дружити до труни. Але ось про сім’ю я не думала. Навіщо? Я ж тільки вступила вчитися. Гіркого досвіду вистачило з головою. Чоловіків на світі багато, і для мене знайдеться хороша людина!

Уранці фамільяр залишився вдома. Не вистачало його в академію брати! Він викладачів точно до прокльонів доведе. Тому ми наказали йому охороняти нашу невелику територію. Якщо трапиться щось важливе, то він мене знайде.

Швидко поснідавши, ми піднялися ліфтом в аудиторію і розклали у шафах свої речі. На парі ми познайомилися з кухриком, ним виявився домовик, тобто кухівник. Одногрупники з ним ще вчора познайомилися, а ми з Кхиброю запізнилися. Кухрик виявився надто метушливим, у помаранчевому береті й білому фартухі в апельсиновий горох, що повністю збігалося з кольором форми нашого факультету. Звали його Фінік. Я сховала посмішку – вдома Шафран, тут – Фінік. Він сказав, що кухня – це дзеркало будинку та його господарів. Тому, якщо брудно на кухні, то в душах хазяїв – хаос. Потрібно щоб усе блищало чистотою. Не можна готувати на брудному вогнищі, їсти й пити з брудного посуду та розводити тарганів. Останні – показник того, що господарі великі засранці. У виразах він теж не соромився. Я була повністю згодна з ним

 І в корчмі, і в таверні, і вдома після приготування їжі кухня милася до блиску. Домашнє вогнище чистили раз на два дні. У корчмі й таверні – щодня. Вугілля йшло на добрива і на підгодівлю птиці. Столи й підлоги скоблили раз на місяць, іноді частіше. Усе залежало від відвідувачів. Рідко хто з них вирізнявся акуратністю. Крихти, калюжки супу, пролите вино і морс, плями підливи і пива були по всьому столу. Ми миттєво прибирали після того, як йшов ситий і задоволений відвідувач, але це не рятувало стіл від плям, що в’їдалися в деревину. Фінік має рацію. Кухня має бути чистою. Тільки цікаво, чим займався наш корчмовий у цей час?

Після третьої пари в нас за розкладом практичне заняття, на якому ми всі варитимемо каші. Кхибра пошепки повідомила, що ми забули купити крупи, я сказала, що мінімум у нас є, на один раз вистачить.