Читати книгу - "Коли курява спаде"

— Ну от і все гаразд, він уже не сердиться.

Я зупинився, обернувся й сказав:

— Якщо ще раз тебе вдарю, мені стане ще радісніше.

Обидва прислужники ступили мені назустріч, потім присіли переді мною — один справа, інший — зліва, і я всівся їм обом на плечі. Так ми повільно повернулися до нашого табору. Коли ми підійшли, з наметів повибігали люди. За легендою, коли перший правитель великої сніжної землі спустився з неба, його так само на плечах люди підняли прямо на трон[128]. Тож цілий натовп людей упав переді мною на коліна. Я ж зовсім нічого не знав про те, що першим володарем держави була людина, для якої плечі інших стали ношами. Тому побачивши такий щільний натовп на колінах, я подумав, що з'явилась якась більш поважна особа або мій батько, і обернувся назад, щоб подивитись. Однак там я побачив тільки великий жовто-брунатний шлях, що прямо перетинав смарагдову долину, а в кінці її, де небо з'єднується із землею, зупинилися кілька хмарок.

Вітер котив хвилю за хвилею па зеленому морю трави.

Туси Ронггонг разом із своєю гарною донькою наздогнала нас на пасовищі.

Коли вони прибули, я саме спав і бачив дуже гамірний сон — галасували ті квіти, що буяли біля води. Один раз чи двічі я навіть майже прокидався і здалеку чув людський голос:

— Нехай поспить, адже бути паничем у родині сильного туси дуже важко.

У мене тоді невиразно майнула думка:

— А бути сильним туси ще важче.

Напевне, опівночі я знову прокинувся і почув назовні сильний шелест вітру, тож невиразно спитав:

— Здійнявся вітер?

— Ні, це тече вода.

— Вони казали, що якщо увечері почути шум води, то вдень буде ясна погода, — сказав я.

— Це дійсно так. Ти — розумний, — відповів мені не зовсім знайомий голос.

Тієї ночі я спав дуже гарно. Можливо, тому, коли я прокинувся вранці, я не хотів відразу відкривати очі. Адже зазвичай, щойно прокинувшись уранці, я губив себе — не знав, де я і який зараз час. Тож якби я прожогом відкрив очі, яскраве світло так ударило б мені в голову, що вона загула б, мов порожній чайник для чангу, який жодних звуків, крім «дзень-дзень», видавати не може. Я спочатку поворушився і одна по одній віднайшов кожну частину свого тіла, а потім обережно почав підступати до центру, до голови, щоб поставити свої запитання: де я? хто я?

— Хто я? — спитав я себе.

Другий панич родини Мерці, той панич, у якого проблеми з головою.

У цей момент поряд із моїм тілом з'явилася рука, від якої поширювався сильний аромат, і злегка торкнулася мене. Хтось запитав:

— Ти вже прокинувся, паничу?

— Я вже прокинувся, — мимоволі відповів я.

Тоді цей голос прокричав:

— Панич прокинувся!

Я відчув, що навколо мене з’явилися ще двоє-троє людей, від яких так само пахло, і хтось із них владним голосом сказав:

— Якщо ти прокинувся, тоді відкрий очі.

Зазвичай, коли я відкриваю очі, мені потрібно втупитися ними в якусь річ і певний час подивитися на неї. Тільки так я можу згадати, де я перебуваю. І тільки так я не розгублюся. У моєму житті буди один-два випадки, коли мене раптом хтось будив, і тоді я цілий день не знав, де я і яка тепер година. Цього разу так само — щойно я розплющив очі і ще не встиг згадати надзвичайно важливе для мене питання, щоб з’ясувати, в якому місці цього світу я перебуваю, як люди поряд розсміялися й почали говорити: «Усі кажуть, що панич родини Мерці — дурний, але він додумався сховатись у цьому місці й насолоджуватись розкошами нічим не обтяженого життя!»

Мені на плече лягла