Читати книгу - "Галка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Галка" автора Павло Федорович Автомонов. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 102 103 104 ... 135
Перейти на сторінку:

— Так. Сталін добре сказав, справедливо сказав. Німеччина, народ залишається, — потиснув Ганс руку командирові розвідників. — А Тельман сказав: «Сталін розтрощить череп Гітлеру!»

Поки розвідники прощалися з полоненим, старший лейтенант домовився з водієм, щоб той підкинув бійців Кудрявого на хутір.

«Газик» незабаром звернув із шосе круто на північ.

— От і добралися до Ленінграда! Якби ми їхали в машині, що везла корів, обминули б цього старшого лейтенанта!

— Вгомонися, ти! — зітхнув Короп, думаючи про своє.

Дорога звивалася неподалік від муру і напівзруйнованих бойових башт старовинної фортеці Ізборськ, що бовваніла над урвищем. Фортеця заснована ще за часів Київської Русі — була її північним форпостом. Небо чисте, голубе, і сіро-червоні стіни фортеці у сонячних променях були казково величними й ніби підпирали його.

Їхали з півгодини. Авто зупинилося біля дубових воріт з дашком. Ошули товстенні, вкопані на сто років. Клямка на хвіртці масивна, ніби середньовічна. Дах будинку дранковий. Вікна невеликі, низько насуплене піддашшя мовби прикривало їх від сонця.

Хвіртка відчинилася, і на вулицю вийшли чоловік і жінка. Він чорнобородий, широченний у плечах, з великими руками, що ними, мабуть, і тесав і вкопував у землю дебелі ошули. Жінка в клітчастому светрі, запнута хустиною.

— Тере-тере! — привіталася естонською мовою.

— Здрастуйте! — нахилив голову чоловік. — Ви наші гості.

— Тере-тере!

Хлопці потиснули господарям руки.

Орел одразу ж заговорив з ними рідною мовою, і жінка розцвіла від усмішки. Чоловік пропустив усіх, а потім зайшов у двір сам.

— Я приготую баньку! А дружина подасть обід. Видно, дорога у вас була дальня?.. — поцікавився хазяїн.

— Угу. Довжиною у шість місяців, — загадково відповів Кудрявий.

Селянин примружив очі, ніби вимірював, яка справді довжина шляху в півроку.

— Що ж, не завадить змити грішки! — голосом старійшини промовив Короп, ведучи хлопців до лазні. — Кхе-кхе… — ще й покректав, немов старий.

Лазня біля криниці, а над нею верба. Галка знав, що в рік свого народження від дідусевої сім'ї відокремився найстарший син Антон, який і викопав на низу нової садиби криницю і посадив чотири осокори. Галка виріс, і дядько сказав, що осокори — його ровесники. Буваючи у дядька, хлопець завжди бігав до своїх братів-осокорів. Перед від'їздом на військову службу ходив прощатися. Дерева були вже височенні, крони сплелися шатром. А яка гарна у них кора — чиста, світла, гладенька, як і шкіра в людини, котрій тільки вісімнадцять. Притулився щокою до стовбура, задерши голову, і слухав, як шепоче зжовкле листя на осінньому вітрі. «Про що? — хотілося спитати. — Коли ще зустрінемося, брати-осокори?»

І в цієї верби з величавими вітами вже золотиться листя. Кінець вересня. Доноситься запах димів. Селяни копають картоплю й палять бадилля. Дома хлопці на городах пекли цукрові буряки. Смачнішого, мабуть, і не їв у дитинстві. Халва — і то не те, що печені буряки!

Галка ще стояв біля верби, а хлопці галасували у лазні, ллючи на розпечене каміння воду, піддавали парку, б'ючи один одного березовими віничками. Короп кректав від задоволення, блаженствували Юхан, Леонід і Кудрявий.

Пари так багато, що в лазні нікого не видко. Пара гаряча. Галці нічим було дихати.

— Як ви, біси небесні, витримуєте? — вигукнув.

— Салага!

— Піжон нещасний! Це ж те, що треба!

Може, їм, трьом росіянам і естонцю, те, що треба, а Галці — ні. Не те, що на верхню нару, навіть на лаві біля віконця не міг усидіти, тому ліг на підлогу. Тут пари менше і було чим дихати. А Короп командував:

— Піддай парку, командире!

— Так! Так! — бив себе віником Орел. — Бог нам за вбитих гадюк відпустить тисячу гріхів. Тепер ми зовсім святі! Залазь, сюди, піжон харківський! — кликав Юхан.

У них було все просто — і в далеких відрядженнях, і на, відпочинку: усі піжони, розрізнялися тільки за місцем народження.

Поки милися в лазні, їм привезли на цілий тиждень харчів. Хлопці завжди раділи посилкам з Великої землі, коли були по той бік фронту. І тепер дивились на прислане, мов на привезене батьком із ярмарку. Як діти. Тут — банки консервів, крупи і сало, кілька паляниць і навіть оселедці. Ще господиня насмажила їм картоплі з яєчнею, зварила куліш із ячмінних круп, немов знала, що постояльці давно, окрім чаю, не їли гарячої страви.

Так група Кудрявого під час повернення після другого відрядження у ворожий тил була перехоплена комендатур рою в Печорах. Про це подбало начальство розвідвідділу штабу 3-го Прибалтійського фронту, яке було поінформоване по радіо Кудрявим, що вони з полоненим повертаються.

Для нового вже начальства Кудрявий і Галка писали звіт про роботу групи, що практично вилилася у п'яти розмотаних рулонах «И» та в рішеннях командування 3-го Прибалтійського, 2-го Прибалтійського й Ленінградського фронтів — сусідах по операціях проти німецької групи військ «Норд». Були в повідомленнях Кудрявого й відомості, які цікавили штаб і 1-го Прибалтійського фронту. Бо така війна, наповнена тисячами й тисячами моторів, технікою, радіозв'язком, вона вимагає маневру.

Командирові й радистові в пригоді стали й нотатки, за якими вони, немов по віхах, могли визначити оте істотне, заради чого їх послало командування у ворожий тил. А троє інших, надраївши хромові чоботи, привезені першого ж вечора, і підшивши чистенькі комірці до вовняних гімнастерок з польовими зеленими погонами лейтенантів і старшого з емблемою танка, походжали, мов павичі, на хуторі й у сусідньому селі.

Та найбільше бували в Печорах Короп, Леонід і Орел… Встигли подружитися з пілотами, цими пестіями військової служби, котрі й справді вдавали із

1 ... 102 103 104 ... 135
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Галка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Галка"