Читати книгу - "Повернути себе. Том 3, Олександр Шаравар"

            - Вітерець,- відповів Галон,- Напевно, працює система вентиляції. Це мене вже тішить, значить, корабель живий.

             - Це можна було й одразу зрозуміти, атмосфера є, температура вище нуля. На мертвому кораблі ми б уже замерзли. До речі, я не зрозумію, де наші скафандри, всі ми на записах у скафандрах, а зараз усі ми у звичайному одязі, я б навіть сказав - примітивному. Звернули увагу, що жінка була одягнена взагалі в сукню, пошиту зі шматків синтетичних ганчірок?

                 - Звернули, але це не дасть нам жодної користі,- відповіла Кендра.

                 - Стоп,- зупинив я всіх.

                 - Що такого? - запитав Галон.

                 - Тут, за стіною, є розумні, стіна хоч і сильно глушить псіоніку, але двометровий шар усе ж недостатній для повної заглушки. - вимовив я.

                 - Давай розчиняй стіну. Я хочу з'ясувати, що тут відбувається. - промовив Галон, - І місцеві мені допоможуть у всьому розібратися.

                 - Відійдіть,- сказав я і, зосередившись на камені перед собою, почав його перетворювати на рідину. Випаровувати не став, бо дихати каменем було б дурною ідеєю. Захисних засобів для дихальної системи, на жаль, у нас не було.

              Камінь спочатку струмочком, але поступово той почав посилюватися, і незабаром зі стіни потік цілий потік рідкого каменю. Напевно, не менше пари тонн каменю мені довелося розчинити, щоб зробити прохід. 

           Практично відразу ми почули стогони з діри, що утворилася. Вимкнувши свою здатність, я відразу промацав розуми розумних, які перебувають там, без перешкоди у вигляді каменю це було зробити досить легко.

             - Там десяток людей, усі вони прикуті до стін. - відповів я на незгадане запитання.

               - Зараз подивимося,- вимовив Галон, і його ліва рука від'єдналася від плеча і на антигравітаційних подушках   попрямувала в дірку в приміщенні.  Праве око Галона засвітилося світлом, і за мить ми могли побачити перед собою зображення середньовічної в'язниці.  Чотири голих старика і шість голих бабусь були прикуті до стіни, навіть сказав би, що розіп'яті. 

               - Твою ж матір, - вилаявся я.

               - Що, білий малюк, ніколи такого не бачив на власні очі? - запитала по-знущальному в мене Кендра, - У нас так кожен п'ятий розважається. Тут ще не вистачає щипців, щоб висмикувати зуби, а також молоточка, щоб акуратно дробити кісточки по одній. 

               - Бачив і гірше, - відповів я дещо грубо їй, - Я у ваших був як раб на раксанітовій шахті.

               - Та ти вижив там, пощастило,- шанобливо покивала вона. Кендра явно знала багато чого про аварців.

             Після повернення руки Галона назад ми попрямували в камеру, щоб з'ясувати хоч щось із того, що тут відбувається.  Сканування показало, що в камері в радіусі двадцяти метрів немає нічого електронного, і воно не змогло виявити хоч щось небезпечне для нас.

Уже в камері я, використовуючи псіоніку, розчинив кайдани на руках і ногах старих. Щоправда, це їм мало допомогло, вони тут були явно не першу годину і вже не могли триматися на ногах.

              - Що тут відбувається? - запитав Галон у більш адекватного старого, він, на відміну від інших, не стогнав і уважно нас оглядав. 

               - Не намагайся, вони не знають інтергалакту,- сказав я, доторкнувшись до свідомості старого.  - Я зараз скопіюю собі знання мови і скину тобі оцифровану копію, у тебе є чим розшифрувати спогад і зробити базу?

              - Ображаєш,- усміхнувся Галон,- Я тобі зроблю таку базу знань, що в нейромережі від заздрості вдавляться. 

            Створивши кілька додаткових ментальних каналів до свідомості старого, я зосередився на копіюванні лінгвістичної матриці.  Декс розповідав, як це необхідно робити, але на практиці я такого не робив ніколи, тож до закінчення копіювання знань мови старий мало відрізнявся від овоча, він начебто ще міркував щось, але адекватність зникла з його погляду.

           Чи було мені не по собі від того, що я його ледь на овоч не перетворив?  Трохи, нейромережа показувала, що до смерті йому залишалося не більше кількох годин. А так він хоч помре, навіть не усвідомлюючи свого стану. 

           - Ось копія, - скинув я Галону оцифрований спогад про мову. 

           - Дивись, він наче щось побачив,- промовила Кендра, звернувши увагу на старого. Той справді немов щось побачив з боку дірки в стіні, проробленої нами. Я було вже хотів під'єднатися до його свідомості і з'ясувати, що він там бачить, але запізнився, на той момент, як я під'єднався, він уже помер, а все, що я зміг побачити, - це те, як свідомість старого наче занурюється в темряву. 

           - Бля***, не встиг, - відчувати смерть на собі було неприємного. Після цього завжди були неприємні відчуття. - Цікаво, що ж він такого побачив, що аж помер? - запитав я сам себе в голос. - Він хоч і мав померти скоро, але не так швидко.

             - Зараз подивимося, - раптово промовила Кендра і почала стягувати одну рукавичку. Ми в нерозумінні втупилися на неї, вона ж, наче красуючись, поклала рукавичку в спеціальну кишеню на своєму одязі й доторкнулася до обличчя старого. Наступної миті її плоть спузирилася, а вона почала кричати від болю, але лише за секунд десять усе закінчилося, ось тільки перед нами тепер був уже щойно померлий старий. 

         - Це як? - запитав я в нерозумінні.

        - Здається, я розумію.- промовив Кіборг,- Під час війни з Аварською імперією нас закинули на одну дику планету, щоб знайти їхню лабораторію. Я там ще втратив ліву руку й одну легеню. Там була інформація про цих мутантів, ви можете прийняти форму будь-якої істоти, доторкнувшись до неї.

            - Не зовсім так,- відповіла дівчина чужим голосом,- Це не те, і це не те. Та що за думки в цього старого були. Розкласти мене тут прямо хотів, і це при тому, що вже давно в нього нічого не працює. Ага, ось і останні секунди життя,- тут дівчина почала нервово озиратися, особливо в бік дірки в стіні недалеко від нас. - Його тут немає, хух, тут його немає.- полегшено видихнула вона.