Читати книгу - "Повернути себе. Том 3, Олександр Шаравар"

            - Привіт, Фіск, чи Ле Ха, чи все ж таки Лешенька?.. - вимовив я, посміхнувшись,- Щоб підтвердити, що я - це ти, думаю, варто згадати Риту з дев'ятого класу.  Згадав? Ну що, віриш, що я - це ти, наскільки я себе знаю, ти все одно не віриш, але факт є факт, я Ебенезер Фіск, і я добровільно погоджуюся на стирання пам'яті за останні два тижні. А тепер слухайте всі, милашка-шоколадка, кібермачо, професор і, звісно ж, я сам.  Ви маєте розібратися в тому, що тут відбувається, і за це ви всі отримаєте щось дуже цінне. Особисто я, дізнавшись про те, що отримаю, одразу ж погодився. 

            - Ти можеш пояснити свої слова? - запитав у мене Галон.

            - Лише те, що, найімовірніше, це справді я, - відповів я, згадавши губи Рити. Ох і цілувалися ми тоді з нею. - Але я не пам'ятаю цього, і я не можу уявити, заради чого я був згоден на видалення пам'яті.

              - Тепер моя черга,- промовила Кендра і вставила кристал у голопроектор.

             Як я й підозрював, на записі була сама Кендра, яка переконувала справжню Кендру, що це вона насправді, а також стверджувала, що добровільно погодилася на видалення і стирання пам'яті. 

           Слідом за нею свій кристал подивився Галон, він у записі для підтвердження того, що він - це він, використовував якийсь візуальний ефект. Потім кіборг розповів, що в цьому візуальному ефекті була зашифрована інформація, про яку ніхто, крім нього, не знає. 

           На наш подив, на кристалі професора виявився аналогічний запис, професор у своїй боягузливій манері розповів, що він нарешті зможе зробити те, про що він мріяв усе життя, і заради цього він готовий позбутися деякої частини пам'яті.

           Але, здається, він був єдиним із нас, хто хоч розумів те, заради чого погодився на це все. Сам він нам розповідати не збирався, але ось я прочитав у його свідомості думку про те, що він міг погодитися на таку авантюру лише для того, щоб довести, що міфи - це не фантастика, що міфи базуються на реальності. 

           - Що будемо робити далі? - запитав я в інших, - тут сидіти безглуздо, у нас немає жодної інформації ні про що. Також незрозуміло, чому померла вона,- вказав я на жінку,- Псіоніка не відчуває жодних проблем зі здоров'ям у неї.  Сканер нейромережі також не виявив відхилень зі здоров'ям.

          - Змушена погодитися, сидіти тут марно,- відповіла Кендра,- Ґалоне, моя нейромережа не фіксує бездротових підключень, окрім нас самих, що в тебе?

          - Теж, але це не означає, що їх немає. Коли я з ним першим дістався до трупа, я перестав відчувати твою і професора нейромережу,- відповів Галон. - Що з псіонікою?

            - Те саме, що і з радіохвилями, стіни поглинають усе, я максимум метрів десять углиб стіни відчуваю, але там суцільний камінь. - відповів я,- Зараз спробую дещо,- вимовив   я і, зосередившись на камені, спробував на нього впливати своєю здатністю перетворення на рідину. Стіна, на мій подив, хоч і насилу, але піддалася впливу, опір був на рівні триніуму, що означало про те, що я міг кілька годин без перерви все розчиняти навколо. - Дивно, думав, не вийде, я вже зустрічався з каменем, який глушить псіоніку, але ті камені насилу розчинялися, а ці відносно легко. 

            - Цікава здатність, у разі глухого кута виведеш нас безпосередньо крізь стіну. - вимовила Кендра,- Кам'яний корабель, це схоже на перші колонізаційні кораблі з досвітовими двигунами,- додала вона. - Я бувала на подібному в дитинстві на екскурсії до смерті батьків. 

            - Кендро, мені ось цікаво, в офіційних джерелах стверджується, що ти з дитинства була монстром. Кажуть, що ще до того, як заговорити, ти знущалася з тварин, а першу людину вбила в п'ять років, - почав говорити Галон.

            - Взагалі-то в чотири, день народження в мене був за два тижні після цього, - уточнила вона, - І так, здебільшого там правда, просто перекручена, тож те, що я вбила свою рідну сестру-близнюка, теж правда, як і те, що вирізала в дев'ять років дві сотні людей, щоправда, там не уточнюють, що це були раби-втікачі, а діяла я за наказом,- повернулася вона до Галона, насилу стримуючи свою лють,-  Також я отруїла князя аґрафів разом з усією його сім'єю.  Я багато чого зробила, думаю, у мене цвинтар за спиною більший за деяких полководців, до того ж вбивала я завжди своїми руками.

             - Заспокойся,- обрушив я на неї ментальний удар, спрямований на те, щоб остудити почуття,- А ти заткнися,- це вже Галону.  - Зібралися, заткнули свої проблеми куди подалі і йдемо вперед, якщо хочемо вибратися живими звідси.

            - А якщо не хочемо? - запитала в мене Кендра, але, побачивши в мене нерозуміння, додала, - Не переживай, підставляти не буду. 

            Нарешті вирішивши всі питання, ми попрямували в бік, звідки прибігла жінка, яка померла нещодавно.  Нейромережа відразу почала будувати міні-карту, виходило, корабель був величезним.

           Точні розміри було не зрозуміти, але, знаючи з історії підкорення космосу розміри перших колонізаторів, я приблизно уявляв собі розміри корабля. Тоді будувалися кораблі поколінь, розраховані на десятки поколінь, які проведуть тут усе своє життя, перш ніж корабель досягне точки призначення. Найбільший корабель, відомий з історичних хронік, був завдовжки тридцять шість кілометрів, але здебільшого кораблі були зроблені з п'ятнадцятикілометрових астероїдів. 

           Якого розміру цей корабель - ми зрозуміти не могли, але, перш ніж ми вибралися з вузьких кам'яних і неосвітлених коридорів у просторіші місця, ми пройшли не менше трьох кілометрів. 

            Повітря, на наш подив, було цілком пристойним і дихати можна було без будь-яких обмежень. Але ж із тих самих хронік я знав, що під кінець подорожі атмосфера була на таких кораблях ледь придатною для життя. 

             - Відчуваєте? - запитала Кендра, піднявши руку вгору.