Читати книгу - "Повернути себе. Том 3, Олександр Шаравар"

            - Біжимо,- крикнув я і побіг у бік коридору, що веде зі склепу. Уже через десять метрів я натрапив у коридорі на свіжий труп жінки років сорока п'яти.  Намагаючись не випустити нічого з погляду, я почав уважно оглядатися навколо. 

            - Що тут? - запитав кіборг у мене. Він, як і я, бачив досить добре в темряві. Тільки в мене це було за рахунок псіоніки, а в нього за рахунок імплантів.

            - Труп жінки, судячи із зовнішнього вигляду, близько сорока п'яти років,- вимовив я,- Відгуку від нейромережі немає ніякого, роз'ємів на тілі немає. Схоже, сектантка. 

            - Дивись на зуби,- промовив кіборг, після того як відкрив її рот.  А там справді була дивина, у неї було два ряди зубів, основний, як у нас, і ще один ряд жувальних зубів.

             - Десь я читав про такі зуби. - задумався я, намагаючись згадати.

            - Можеш не напружувати свої органічні звивини, ще відмирати почнуть,- доволі грубо промовив кіборг. - Це особливість чистокровних Єнулів, близько шести тисяч років тому вони колонізували один світ, і під дією біосфери в них у всіх виріс другий ряд зубів. При змішуванні з іншими людьми зуби протягом трьох, максимум чотирьох поколінь зникають.  У поточний час і двохсот тисяч чистокровних Єнулів не набереться. 

          - Виходить, ми перебуваємо в резервації Єнулів десь,- задумливо промовив я.

          - Не думаю,- відповів Кіборг,- прислухайся до своїх почуттів. Нічого дивного не відчуваєш?

           - Поки не сказав, не помічав, я постійно то стаю трохи важчим, то легшим, - промовив я, - Ми перебуваємо на кораблі, у якого проблеми з генератором штучної гравітації. 

          - Ну що, хлопчики, знайшли щось цікаве? - запитала єдина серед нас дівчина, вона разом із товстуном щойно підійшла до нас.

            - Ми на кораблі Єнулів, невідомо де,- виголосив я,- Коли ми прийшли, вона була мертва.

             - Це вона кричала? - запитав старий у нас, його аж трясло від страху.

             - Нікого іншого я не бачу тут,- промовив Кіборг.- Тож, думаю, вона.

             - А ви впевнені, що тут безпечно перебувати? Адже вона померла від чогось,- промовив товстун, і тут тільки я зрозумів, що справді якось надто безтурботно поводжуся. Тут померла жінка невідомо від чого, а ми дискусії ведемо про її походження. 

             - Йдемо, - промовив я, піднявшись на ноги, - Думаю, варто повернутися до столу, я на ньому бачив голопроектор та інформаційні кристали. - Це може нам пояснити хоч щось. Ебенезер Фіск, до речі,- представився я, - уродженець Мінмітара.

             - Галон Тіс, як правильно зауважила наша пані - Лірм,- вимовив кіборг,- Кібертерорист, за мою голову сто мільйонів нагорода,- похвалився він.

             - І не боїшся, що ми тебе спіймаємо і здамо за нагороду? - глузливо запитала дівчина.

              - Спробуйте, я із задоволенням подивлюся на це. Фізично я сильніший за вас усіх разом узятих. У грудях стоїть імплант "ільвермоні", гадаю, не варто казати вам, що це таке? - усміхнувся він, дивлячись зверхньо на нас.

- Обнулювач псі-древніх. - вимовила дівчина,- Значить, наша А-шечка марна.  Але ти не знаєш, що є в мене, - зухвало облизнула губки дівчина, - Кендра Спустошувачка, - вклонилася вона нам, - Два корпи нагороди за мою голову в Аварі, до того ж їх уже виплачено, - усміхнулася вона.

- Гадаю, розмова зайшла кудись не туди, - промовив я, поквапившись розрядити обстановку.  Якщо про Галона я нічого не чув, то ось про Кендру Руйнівницю близько двох місяців тому по всіх голоканалах розповідали.  Терористка, яка знищувала всі зустрічні військові об'єкти Аварської Імперії, на її рахунку руйнування трьох корабелень, сорока двох військових кораблів, шести космічних станцій підготовки бойових рабів і більше   півтисячі різних лабораторій.  Спіймали її тому, що вона врятувала сім'ю з рабства аварських піратів, а ті здали її владі. Найдивніше було в цій історії те, що під час її захоплення ніхто з військових не постраждав. - Йдемо назад у склеп,- попрямував я назад, піднявши тіло жінки телекінезом. 

             - Дякую,- пискнув професор, підійшовши до мене ближче. - Я мало знову в безпам'ятство не провалився, я боягузлива людина.

              - До речі, професоре, а ви професор яких наук? - запитав я в нього, коли ми зайшли назад у приміщення. Труп жінки я поклав біля стіни, після чого зайняв своє місце за столом.

               - Я звичайний професор історичних наук, Зігнарт Оукс, спеціалізуюся на ксеноміфології.- відповів він. Я навіть не повірив спочатку йому, надто вже тут непростих людей зібрали, а тут звичайний професор історії.  Доторкнувшись до його свідомості, я зрозумів, що він говорив правду, він звичайний професор, і він не розумів те, чому він опинився в приміщенні зі справжніми монстрами. Він нас саме монстрами і вважав.

              - Нічого не розумію, - вимовив Галон, - Псіон А рангу, терористка-мутантка альфа-рівня та один із найвидатніших кібертерористів усіх часів і звичайний професор міфології. 

               - Не перебільшуй,- стукнула по потилиці Галона Кендра,- Але в чомусь наша залізна людина має рацію, професоре, щось тут не так.  Ви щось недоговорюєте,- з недобрим прищуром вона подивилася на товстуна, від чого той затрусився ще сильніше. 

               - Гадаю, нам варто подивитися ці кристали, вони мають хоч щось пояснити,- промовив я, зупиняючи дівчину від початку допиту з пристрастю професора.

              На щастя, дівчина погодилася і повернулася на своє місце, через секунд тридцять професор отямився, щоб зайняти своє. Щоб показати приклад, я першим узяв найближчий до мене кристал і вставив у голопроектор.

             За мить над столом замерехтіла голограма. Це виявилося моє зображення в скафандрі аґрафів із відкритим забралом. Стояв я на тлі металевої стіни, судячи з усього, це було знято точно не на цьому кораблі.