Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » 4 3 2 1, Пол Остер 📚 - Українською

Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "4 3 2 1" автора Пол Остер. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 102 103 104 ... 315
Перейти на сторінку:
не був Ною справжнім кузеном, а ще й тому, що Фергюсон був кревним родичем отої «сучки» (саме так вона й сказала, підтвердив Ной, так-так, вона зовсім з глузду з’їхала, але мені все одно доводиться в неї жити). Завершивши на одному подиху своє вступне слово, Ной швидко уповільнив темп стрільби, і невдовзі вже говорив з нормальною швидкістю, яка хоч і залишалася вельми високою, але все ж не шалено високою, він говорив, як людина, котра має необмежений час для приємної тривалої розмови.

– Ну, що скажеш, телепню? – почав він. – Цього разу це тобі вдалося. Реально вдалося.

– Вдалося що? – спитався Фергюсон, вдаючи, що не розуміє, про що йдеться, хоча був більш-менш впевненим, що Ной має на увазі оповідання.

– Та ота штука під назвою «Двоє черевиків – пара».

– Ти прочитав її?

– Кожне слово. Тричі.

– Ну, і як?

– Фантастично, Арчі. Просто до біса реально фантастично. По правді кажучи, я й не здогадувався, що в тобі є літературна жилка.

– По правді кажучи, я й сам про це не здогадувався.

– Гадаю, нам треба це оповідання екранізувати.

– Дуже смішно. Як же ж ми зробимо це без кінокамери?

– Це – суща дрібниця. Цю проблему ми розв’яжемо по ходу справи. В будь-якому разі наразі ми не маємо часу цим займатися. По-перше, через школу, по-друге – через відстань між Нью-Йорком та Нью-Джерсі, а по-третє – через перешкоди з материного боку, в які я зараз вдаватися не буду. Але завжди є літо. Сподіваюся, ми з тобою вже не поїдемо до табору? Ми для нього вже занадто дорослі, а після того, що трапилося з Арті, мені якось не хочеться туди повертатися.

– Згоден. Табору більше не буде.

– Отже, літо ми присвятимо зйомкам фільму. Тепер, коли ти став письменником, гадаю, ти кинеш оті всі дурниці під назвою «спорт».

– Лише бейсбол. Але я й досі займаюся баскетболом. Розумієш, я граю за команду, котру спонсорує Молодіжна християнська асоціація Вест-Оранджу. Ми граємо з іншими юнацькими командами округу Ессекс двічі на тиждень – в середу ввечері та в суботу вранці.

– Щось я не розумію. Якщо ти й надалі хочеш займатися спортом, то навіщо кидати бейсбол?

– З-за Арті.

– А яке Арті має до відношення до бейсболу?

– Та він же був найкращим гравцем з усіх, яких нам доводилося бачити! А іще він був моїм другом. Не стільки твоїм, скільки моїм другом, моїм добрим другом. А тепер, коли Арті не стало, мені хочеться й надалі думати про нього, мені важливо мати його якомога більше в своїх думках, і я збагнув, що найкраще, що можна для цього зробити, це від чогось відмовитися на його честь, від чогось, що є для мене важливим, тому я й вибрав бейсбол, бо Арті також його дуже любив, і відтепер, коли я бачу людей, котрі грають в бейсбол, або коли думаю про те, чому я не граю в бейсбол, мені завжди спадає на думку Арті.

– Ну ти й дивак!

– Може, і дивак. Але навіть якщо це й так, то чим я можу зарадити?

– Нічи́м.

– Та отож. Нічи́м.

– Ну, що ж, тоді грай в баскетбол. Виступай в юнацькій лізі, якщо хочеш, але якщо ти займатимешся лише одним видом спорту, у тебе залишатиметься багацько часу на кінофільм.

– Згода. За умови, якщо ми роздобудемо камеру.

– Роздобудемо, не хвилюйся. Найголовніше те, що ти написав свій перший шедевр. Двері відчинилися, Арчі, і, як то кажуть, далі буде: маєш змогу все подальше життя творити шедеври.

– Давай не будемо надміру захоплюватися. Я написав лише одне оповідання – і все, а коли мені на думку спаде нова ідея, я не знаю. До того ж, я й досі хочу здійснити свій план.

– Знову ти за своє! Я гадав, що ти вже й думати про нього забув.

– Ні, не забув.

– Послухай-но сюди, бовдуре. Ти ніколи не станеш лікарем, а я ніколи не стану цирковим силачем. Твій розум – не для математики й решти точних наук, а в моєму тілі немає жодного м’яза, одні вірьовки. Звідси випливає, що доктора Фергюсона з тебе не вийде, а з мене не вийде Ноя Всемогутнього.

– Чому ти такий впевнений?

– Тому, що ідею стати лікарем ти запозичив з одної книги, ось чому. З одного дурнуватого роману, який ти прочитав, коли тобі було дванадцять і який я мав нещастя прочитати також, бо ти наполягав, що, то є, мовляв, класна книга, хоча це й не так. Якби ти перечитав ту книгу знову, то я впевнений, що, нарешті, побачив би, що вона аж ніяк не така хороша, як тобі спершу здалося, що вона – просто нікчемна. Ідеалістичний молодий лікар висаджує в повітря каналізаційну трубу, щоби припинити епідемію тифу, яка лютує в місті, ідеалістичний молодий лікар втрачає свої ідеали заради грошей та шикарного житла, колись ідеалістичний і колись молодий лікар відновлює свої ідеали і таким чином рятує свою душу. Це ж відверта бздура, Арчі. Фігня, розрахована на те, щоби зворушувати душі таких ідеалістичних малих хлопців, як ти. Але ж ти вже не малий хлопець, ти – дужий юнак, між ногами у якого теліпається справжній чоловічий прутень, а на плечах розміщується голова, здатна творити літературні шедеври і Бозна що іще! І ти кажеш мені, що й досі перебуваєш під магічним впливом отого жалюгідного нещастя під назвою роман, чию назву я ніяк не можу пригадати, бо зробив усе, щоби про нього забути?

– «Цитадель».

– Саме так – «Цитадель». Тепер, коли ти нагадав мені цю назву, більше ніколи не повторюй її в моїй присутності. Ні, Арчі, людина не може стати лікарем, прочитавши книгу. Вона стає лікарем, бо відчуває потребу стати лікарем, а в тебе такої потреби немає, в тебе є потреба стати письменником.

– Я гадав, що це буде нетривалий дзвінок. Ти що, забув про свою матір?

– От чорт! Звісно, забув. Зав’язуймо, Арч.

– Через пару тижнів повернеться твій батько. Тоді й зустрінемося, гаразд?

– Ще б пак! Розмовлятимемо багатою на черевичні ідіоми черевичною мовою і заодно подумаємо, де роздобути кінокамеру.

Дев’ятнадцятого грудня, через три дні після розмови Фергюсона з Ноєм, «Нью-Йорк Таймс» повідомила, що американські військовики увійшли до зони бойових дій в Південному В’єтнамі і почали брати участь в тактичних операціях, маючи наказ «відкривати вогонь в разі обстрілу». Тиждень потому до Південного В’єтнаму, разом із партією з сорока гелікоптерів, прибули американські бойові підрозділи в складі чотирьохсот американських солдат і офіцерів. Додаткові літаки, наземні транспортні засоби та десантні кораблі мали надійти невдовзі. Замість офіційно оголошеної

1 ... 102 103 104 ... 315
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «4 3 2 1, Пол Остер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "4 3 2 1, Пол Остер"