Читати книгу - "Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели"

Увесь долішній поверх будинку був у полум’ї і все чоловіче, жіноче і собаче населення міста метушилося навколо, кричучи, гавкаючи і заважаючи пожежникам. Айдего теж був там. Він відбивався від шести пожежників, що не пускали його до будинку. Вони говорили йому, що вогонь пройшов уже скрізь і всякий, хто пройде туди, не вибереться живим.

— Де місіс Семпсон? — питаю я.

— Її ніхто не бачив, — каже один з пожежників. — Очевидно, вона спить нагорі. Ми хотіли пробратись туди та не могли, і до того ж у нас і драбин немає.

Я біжу до місця освітленого сильним полум’ям і витягаю з кишені Геркімера. Я аж засміявся, коли почув його в руках, я просто очманів від збудження.

— Геркі, друзяко, — кажу я, гортаючи сторінки, — ти ще ніколи не обманював, мене і ніколи не кидав у біді. Скажи ж мені, що робити, голубчику, скажи ж мені що робити?

Нарешті я найшов, що робити в нещасливих випадках, на сторінці 117. Я веду пальцем по сторінці і раптом потрапляю на те, що треба.

Славний друзяка Геркімер, він нічого не пропустив. Там було сказано:

— Задушення від диму або газу. — У таких випадках немає нічого кращого за лляне насіння. Треба покласти скілька зерен у куточок ока.

Я сунув книжку в кишеню і схопив якогось хлопця, що пробігав повз мене.

— Слухай, — кажу я і даю йому гроші, — біжи зараз до аптеки і купи на долар лляного насіння. Біжи мерщій і дістанеш долар для себе.

— А тепер, — кричу я юрбі, — по місіс Семпсон — і скидаю пальто й капелюх.

Два пожежники і двоє громадян хапають мене.

— Це ж на смерть іти, — кажуть вони, — аджеж там уже провалюються підлоги.

— Та як же, до дідька, я зможу покласти в око насіння, коли немає самого ока?, — кричу я їм, усе ще сміючись, хоч мені зовсім не було смішно.

Я саданув ліктями просто в обличчя пожежникам, здер ударом ноги шкіру з гомілки одного громадянина, а другого збив з ніг. Тоді кинувся в будинок.

Якщо я помру раніш ніж ви, я напишу вам листа і розкажу чи гірше на тім світі, ніж було тоді в цьому жовтому будинку. Але поки що не думайте, що гірше. Піджарився я там куди краще, ніж ті курчата, що подають вам у ресторані на порційне замовлення. Я двічи падав на підлогу, задихаючись від диму і вогню, і мало не посоромив Геркімера, відступивши, але тут пожежники допомогли мені, пустивши маленький струмок води, і я дістався до кімнати місіс Семпсон. Вона знепритомніла від диму, так що я загорнув її у простирадла і поклав собі на плечі. Між іншим, з підлогами, очевидно, не було так погано, як мені казали, інакше я нізащо не зміг би зробити цього ні в якому разі.

Я відніс її за п’ятдесят ярдів від будинку і поклав на траву. Тоді, звичайно, всі двадцять два претенденти на руку цієї леди, стовпилися навколо неї з кухлями води, готові рятувати її. Але тут прибіг хлопець із лляним насінням.

Я, зняв простирадло з голови місіс Семпсон. Вона розплющила очі й каже:

— Це ви, містере Прет?

— Ш-ш-ш, — кажу я, — не кажіть нічого поки вам не дадуть ліків.

Я обіймаю її одною рукою за шию, ніжно підіймаю їй голову, а другою розриваю мішечок з лляним насінням. Потім обережно, як тільки можу, нахиляюся і кладу їй три чи чотири зернятка в куточок ока.

Але цієї хвилини під’їжджає міський лікар, фуркає, починає мацати місіс Семпсон за пульс і питає “навіщо я роблю такі дурниці”.

— Ах, ти ж, стара касторко! — кажу я, — у мене, правда, немає постійної практики, але все ж я можу послатися на певний авторитет.

Мені приносять мій піджак і я виймаю Геркімера.

— Подивіться на сторінці 117, що робити при задушенні від диму або газу, — кажу я. — Сказано: “покласти в зовнішній куточок ока лляне насіння. Я не знаю чи воно вбирає в себе дим чи пускає в дію гастрогіпотамічний нерв, але Геркімер це пропонує, а його першого покликано до пацієнта. Якщо ви хочете влаштувати консиліум, я нічого не маю проти.

Старий лікар бере книжку, надіває окуляри і при світлі пожежного лихтаря починає читати.

— Бачите, містере Прет, — каже він, — ви, очевидно, потрапили не на той рядок, коли ставили свій діагноз. Рецепт від задушення от який: якнайшвидче винесіть пацієнта на свіже повітря і покладіть його навзнак. А лляне насіння рекомендується проти “пороху або попелу в оці” на рядок вище. Але, кінець кінцем...

— Чекайте, — перебиває його місіс Семпсон. — Я гадаю, що теж маю право взяти участь у цьому консиліумі. Так от знайте, що лляне насіння помогло мені більше за всі ліки, які я будь-коли приймала.

Потім вона підводить голову, знов кладе її мені на руку і каже:

— Сенді, любий, поклади мені ще і в друге око.

І от, якщо завтра або коли-небудь ще вам доведеться бути в місті Роза, ви побачите там новий пишний жовтий будинок, якого найкраща оздоба — місіс Прет, колишня місіс Семпсон. І якщо ви увійдете в самий будинок, то побачите на мармуровому столику посеред вітальні збірку найпотрібніших відомостей Геркімера, оправлену в червоний сап’ян і готову дати кожному всяку пораду щодо людського щастя і мудрості.

Пімієнтські млинці[299]

Переклад М. Дмитренка

Коли в долині річки Фріо ми гуртували стадо худоби з тавром “Трикутник-О”, довга гілка сухого мескитового дерева зачепила моє дерев’яне стремено і я вивихнув ногу — довелося тиждень провалятись у таборі.

На третій день вимушеного неробства я виповз на світ Божий біля фургона з харчами й безпорадно ліг на землю під словесним вогнем Джадсона Одома, табірного кухаря. Природа створила Джада для виголошення монологів, але доля, як завжди, все переплутала і накинула йому таку професію, при якій у нього здебільшого не було аудиторії.

Отож я став манною небесною в пустелі Джадового вимушеного мовчання. Але скоро у мене виникло природне для хворого бажання з’їсти щось таке, що не входило до нашого раціону. А після того, як мені явилося видіння матусиної комірчини,