Читати книгу - "Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі"

— Ваша ясновельможність, гляньте на нього доброзичливіш поглядом... Хоч би один раз.. Нічого, більше не треба. Хіба часто трапляються вам люди, такі,, як Дата Туташхіа, чарівні й добрі? Довіртеся, своєму серцю, і серце вас не зрадить. Чи може така людина бути небезпечна, злочинна, жорстока? Чи можуть гніздитися в її душі злочин і обман? Хіба мало настраждався він і намучився? Хіба не заслужив даху над головою, сім’ї, домівки, спокійного сну?!— Нано не могла доказати й, задихаючись від сліз, схопилася з свого місця й побігла з кімнати.

Граф наздогнав її, затримав на порозі:

— Пані Нано, мені сумно, що мій прихід став причиною вашого хвилювання й сліз. Пробачте мені, ради бога! Але, повірте, серйозної справи не можна вирішувати без хвилювання!.. Це може мене виправдати, та не може втішити. Прощення на небі я все-таки,, сподіваюся, одержу, та лише тому, що вам так личать сльози! Не ховайте обличчя! Тепер я розумію, вас треба навмисне доводити до сліз... Ви така чарівна, пані Нано.,, Я не можу допустити, щоб ви нас залишили і взяли на душу гріх загибелі п’ятьох чоловіків, що сидять за цим столом!..

Нано засміялася, граф привів її знову до столу. Та обличчя в неї було мокре від сліз, і вона намагалася одвернути його, набік, соромлячись своєї слабості й сентиментальності. І всміхнулася крізь сльози.

Нано була чарівна...

— Вина! — вигукнув граф, сам заходився наливати келехи й звернувся до мене, усміхаючись: — Князю, я влаштував вам цікаву розвагу, правда ж?

— Ні з чим не зрівнянну, графе! І дуже повчальну!

— Хай живуть жіночі сльози, панове! — сказав Сегеді, піднімаючи келех.— Найнезаперечніший, найвагоміший і найплідніший доказ із усіх, які існують на світі! І за здоров’я пані Нано, котра щойно продемонструвала його в найпрекраснішому варіанті!

Сегеді підійшов до Нано й поцілував їй руку.

Цей тост остаточно розкував усіх, ми загомоніли, заговорили всі разом, підливаючи одне одному вина. Серед того загального галасу граф знову звівся над усіма й попросив тиші.

— Панове,— сказав він,— я дуже шкодую, але змушений вас залишити. Щиро дякую вам за ваш гостинний банкет, за вашу приязнь і теплий прийом. У мене зостануться про цю зустріч найкращі враження і добра пам’ять про вас як про прекрасних співрозмовників і незвичайних людей. І був би щасливий, якби залишив такий самий слід у вашій душі. Досі моє службове становище позбавляло мене можливості відкрити вам усі мотиви моєї появи тут. Але тепер я можу покласти на стіл перед вами свій головний козир...— Сегеді витяг з кишені два аркуші паперу, згорнені вдвоє, і подав мені. Один з них був документ про помилування Дати Туташхіа, а другий — протокол, що свідчив про вручення документа, який треба було підписати мені як повіреному в справах Туташхіа.— Пане Іраклію, покажіть ваш контракт з добродієм Туташхіа і приступайте до своїх обов’язків.

— З приємністю, графе, але, на превеликий мій жаль, він лишився в юридичній конторі,— сказав я.

— Може, згодиться оцей? — Дата Туташхіа витяг свій екземпляр угоди й простяг графові.

Поки граф читав нашу угоду, я передав іншим документ про помилування, а сам побіг у кабінет по чорнило й ручку. Потім я взяв протокол і підписав його як адвокат і повірений у справах Туташхіа.

Граф стояв посеред кімнати. В одній руці він тримав келех, а в другій контракт між Іраклієм Хурцідзе та лазьким дворянином Арзнєвим Мускіа й уважно читав його.

— Скільки років, добродію Туташхіа, ви не бачилися зі своїм двоюрідним братом Мутні Зарандіа?— спитав Сегеді, ступивши Вже на підніжку фаетона.

— Шістнадцятий рік, ваша ясновельможність,— відповів Дата Туташхіа.

Граф одкрився йому:

— Дві години тому він був тут.

Настала мовчанка.

— Чого? — спитав Туташхіа.

— На той випадок, якби ви зібралися тікати. Він мав би повернути вас, умовити, що вам нічого не загрожує.— Сегеді витяг з кишені годинника й, подивившись на нього, додав: — Мушні Зарандіа просив переказати, що сьогодні о дев’ятій вечора він буде у вас в готелі.

Екіпаж зник за рогом.

Ми повернулися до столу.

— Скажіть, чого такі люди йдуть на службу до уряду? — мовив собі Дата Туташхіа.

— Зараз Сегеді їде до своїх жандармів і думає: чого такі люди йдуть в абраги? — відповів йому Елізбар Карічашвілі.