Читати книгу - "Поцілуй Першим, Ольга Манілова"

Затягуємося губами одне одного, захлинаємося, наче ковтками води нарешті вгамовуємо спрагу, і він мені язик нестримно всередину пхає. Поцілунок відчувається нескінченністю. Ледве стримуюся від звуків.

Занадто добре, щоб було правдою.

Промацую його плечі, коли він збирається мене опускати на землю. Але Вася навіть не дає на ноги повноцінно встати, та й ще трохи над газоном утримує мене у висячому положенні.

Він киває повернутою вбік головою підлітку.

— Нормально поводився чи знову викобенювавсь?

— Я завжди нормально поводжуся, — спалахує Ваня. — І все сказав!

— Ну, тоді вертушкою знову полетимо.

Козенятко затихає, навіть вирівнюється трохи. Треба над його поставою працювати, він постійно горбиться. Він недостатньо високий для свого віку.

Кулак загрібає мою руку мою, і нашвидкуруч ще в щоку кілька разів міцно й довго цілує. Бачу, як Ваня кривиться, ніби лимон кислий проковтнув.

— Не знаю, що ти надумав, Васю, але я звинувачення і зізнання на тебе вішати не буду. Це навіть не обговорюється.

Він тягне мене до машини заступника, а я за руку Ваню беру.

— Сто пудів не обговорюється, адже я вже чистосердечне дав. Тебе це далі не стосується, і хвилювати не повинно. Додому їдемо, і там поговоримо.

На рівній ділянці, десь на околиці, ми чекаємо вертоліт. Ваня мається, обережно розглядаючи чоловіків. Після короткої бесіди із заступником, Кулак із Маратом до мене підходять.

Вони з невдоволенням обговорюють прокуратуру, ніби спустити справу на гальма — уже вирішене питання.

Вася смикає локони біля моєї шиї, його закинута на плече рука важким тягарем тисне на кістку. Навіть не дивиться на мене, вони з Маратом усе не зійдуться в чомусь.

Підтекст розмови вловлюю лише частково. Безсонна ніч дає про себе знати.

Потім усе навколо заглушають безперебійни звуки гелікоптера, що приземляється, і, підвищуючи голос, захисник наостанок кидає мені:

— Він сам створив ситуацію смертельної небезпеки, і в неї ж потрапив. Ти тут ні до чого, Алісо. Псих сам собі вирок виписав. Ти нічого поганого не зробила.

Киваю йому, дещо перелякано.

— Звісно, ні до чого, — злиться Вася і тягне мене до вертоліта. — Та він був «ходячий труп» давно вже.

Мені не по собі так високо над землею, а Ваня від радості в кожне вікно заглядає. Мимоволі посміхаюся, спостерігаючи за його ентузіазмом.

Зустрічаємося очима з Кулаком.

Він руку в себе на нозі в кулак стискає і дивиться прямо, не моргаючи. Від раптового збентеження не витримую і переводжу погляд на його напружену долоню. Дріб від постукування двох пальців по джинсовій тканині практично беззвучний.

А потім я закидаю ногу на ногу, стискаючи стегна, і повільно, плутано видихаю. Соски під ліфчиком тверднуть. Проводжу по нозі неспішно долонею. І знову на нього напівзакриті очі піднімаю.

Його дихання частить, і жере мене лава просто з розширених імлистих зіниць. Мені здається, що на мене ледь не іскри сиплються, бо шкіра хвилюється поколюваннями.

Одними губами він розтягнуто каже: "потім".

Я стискаю своє коліно, і невпевнено киваю.

Вася наполягає, щоб ми до нього в квартиру їхали, і ніхто не сперечається. У машині він усю дорогу розмовляє телефоном, припечатує мою долоню до власного стегна і кожен палець ґрунтовно обмацує.

Квартира у нього з до смішного жахливим ремонтом. Стерильний хай-тек зі сплесками "у-меня-з'явилося-багато-грошей" модернізму. Планування і висота — неймовірно! Я навіть зависаю перед вікном у вітальні.

Поки Кулак приймає душ, пояснюю козеняткові, що він піде сьогодні на денні заняття, враховуючи, що вчорашні пропустив. Він явно сподівався ухилитися, але зі мною таке не прокотить.

Усього два уроки, на Бога, у приватній школі, з індивідуальним викладачем. Та це курорт!

Він насуплений сидить. Спати не хоче, хоча я пропоную відпочити ще дві години. Від другого сніданку теж відмовляється демонстративно, але я все одно готую. Йому потрібно більше їсти, і я сама вмираю щось нормальне пожувати.

У холодильнику в його столичної Величності справжні чудеса. Червона ікорка по судочках кілограмами і хліб задубілий, все це в обіймах один одного. Я сама не дуже акуратна і точно не зразкова господиня, але картина кумедна.

Готую нам із Ванею омлет, і заготовку для господаря залишаю. Думаю, він теж захоче.

Ваня наминає ковбасу з омлету за обидві щоки, коли Кулак повертається в кухню-вітальню. Доробляю нам кави, і заготовку на сковороду виливаю.

Він каву закидає в себе за три ковтки.

— Ще? — піднімаю я брови.

— Водичкою чистою закидаюсь далі, — хитає головою. — Я у відділку там горілки собі купив у мусорів. Вони там усі Петренка насправді за лайно вважають.

Переводжу погляд на Ваню, і строгість видаю в бік буйвола. Щоб стежив тут що саме перед дитиною говорить. Кулак дивиться на підлітка із сумнівом. Той же явно посміхається, просто через виделку не видно.

— Їсти подано, — зітхаю я і тарілку перед грубіяном ставлю, з фраже і серветками.

Сама за омлет беруся з непристойною швидкістю, поки той ще теплий.

— Петренко — муууудак, — щасливо оголошує Ваня.

Виделкою вказую оратору, щоб їв швидше.

— І овочі всі. Там їх небагато.

— Я завжди їм овочі! — обурюється він, і це цілковита неправда.

— У піцці — так, але не в нормальній їжі. І подякуєш Васю, що він нас запросив у гості.

Вони обидва дивляться на мене, немов це вже перебір. Ви тільки погляньте! Пригріла на грудях двох пітонів невдячних.

— Яка адреса тут? — бурмочу я, відкриваючи застосунок для таксі.

Коли Кулак не відповідає, піднімаю погляд, а він гнітюче роздивляється мене. Руку на сусідній стілець закинув.

— Ніяка, — видає повільно.

І каже Вані:

— Іди в спальню другу, праворуч по коридору, там є комп. Овочі потім доїси.