Читати книгу - "Поцілуй Першим, Ольга Манілова"

Підліток із явним обуренням підскакує, але тупотить у бік холу.

— Куди зібралася? Розповісти нічого не хочеш? Або запитати як здоров'я моє?

Скипаю, звісно, бо він дивиться на мене агресивним диком. І тому що заводжуся я з півборота. По всіх фронтах.

Намагаюся пом'якшити і вирівняти:

— Не просто зараз поїдемо, я хочу ще душ прийняти, якщо можна. У нього заняття о другій в школі. Отже, вдома треба нам бути на час раніше.

— А сам він що, поїхати не може? Ти ж його не за ручку водиш.

— Ти конкретизуй, що ти хочеш, Кулаков, — атакую я. — А не плани мої на день промацуй.

Втуплює в мене грізно очі, але ще й наче разгублено.

— Давай. Коли повернутися сюди зможеш сьогодні? Сама чи з ним? Мені ще з деким якраз зустрітися треба. До вечора точно вільний.

Заправляю волосся за вухо. Не можу уже дочекатися його помити. Чомусь не можу Кулаку в очі зараз дивитися.

— Добре, до вечора приїдемо. Але я Ваню одного після вчорашнього залишати не можу.

— Домовилися, —  він п'є воду і з мене очей не зводить.

Після божественного душу не можу знайти у ванній фен. Не хочу в халаті цьому безрозмірному ходити, але не маю іншого вибору. Прошу Васю допомогти, коли бачу його у вітальні. Він прокручує щось на плазмі.

Йдемо в іншу ванну — він припускає, що там є все необхідне. Коли простягає мені фен, я довго розглядаю, як цією штуковиною користуватися.

А потім ми стикаємося поглядами, і час прокручується відірваним колесом.