Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Грона гніву 📚 - Українською

Читати книгу - "Грона гніву"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Грона гніву" автора Джон Ернст Стейнбек. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 103 104 105 ... 156
Перейти на сторінку:
Він був худий як тріска. Білий чистий костюм протерся на швах. Чоловік усміхнувся до матері.

— Доброго ранку,— привітався він.

Мати подивилася на його біле вбрання, і обличчя її недовірливо скам’яніло.

— Доброго ранку,— відповіла вона.

— Ви місіс Джоуд?

— Так.

— Ну, а я Джим Ровлі. Я управитель табору. Просто вирішив подивитися, чи все гаразд. У вас усе є?

Мати пильно й підозріло вдивлялася в нього.

— Так,— сказала вона.

— Я спав, коли ви вночі прибули,— мовив Ровлі.— На щастя, для вас знайшлося місце.

Його голос звучав тепло. Мати відповіла просто і щиро:

— Гарно тут. Особливо — пральня.

— Зачекайте, доки жінки зберуться прати. Уже скоро. Ви ніколи не чули, аби було так жваво. Як на молитовних зборах. Знаєте, що вони вчора влаштували, місіс Джоуд? Хором співали. Гімн виспівують і одяг у такт перуть. Це варто було почути, скажу вам.

Підозра поступово щезала з неньчиного обличчя.

— Мабуть, файно було. Ви головний?

— Ні,— відповів він.— Люди тут і без мого втручання працюють. Вони табір у чистоті тримають, за порядком стежать, усе роблять. Ніколи ще таких людей не бачив. У приміщенні для зборів одяг шиють. Іграшки майструють. Ніколи ще не бачив таких людей.

Мати подивилася на свою брудну сукню.

— Ми ще не встигли прибратися,— сказала вона.— Просто в дорозі важко бути чистими.

— Хіба не знаю,— відповів він. І потягнув носом повітря.— Скажіть: це ваша кава так смачно пахне?

Мати всміхнулася:

— Приємний аромат, так? На повітрі кава завше пахне приємно.— І з гордістю додала: — Ми вважали б за честь, якби ви поснідали з нами.

Він підійшов до багаття, присів навпочіпки, і мати остаточно склала зброю.

— Для нас це було б честю,— сказала вона.— Ми не так багато маємо, але ласкаво просимо.

Невисокий чоловічок усміхнувся їй.

— Я вже снідав. Але хотів би філіжанку кави. Такий аромат.

— Аякже... аякже, звісно.

— Не поспішайте.

Мати налила в олов’яний кухоль кави з галонової бляшанки.

— У нас немає цукру,— сказала жінка.— Мо’, сьо’дні купимо. Якщо ви з цукром любите, вам буде несмачно.

— Ніколи цукру не вживаю,— відповів він.— Тільки добру каву псує.

— Ну, а я собі щопту цукру додаю,— сказала мати.

Вона пильно поглянула на нього, намагаючись збагнути, чому вони одразу порозумілися. Шукала корисливість на його обличчі — і не знаходила нічого, крім дружнього ставлення. Потім її погляд упав на протерті шви на його вбранні, й вона заспокоїлася.

Він відпив ковток кави.

— Гадаю, вранці до вас навідається жіночий комітет.

— Ми не прибралися,— сказала мати.— Ліпше б вони прийшли, коли ми приберемося.

— Та вони ж такого набачилися,— відповів управитель.— Самі через це пройшли. Комітети в нашому таборі хороші, бо все розуміють.— Він допив каву й підвівся.— Ну, мені треба далі йти. Якщо вам щось буде потрібно, приходьте до офісу. Я там постійно. Чудова кава. Дякую.

Він поставив чашку на ящик до інших горняток, помахав рукою і попрямував уздовж ряду наметів. І мати чула, як він, ідучи, звертався до людей. Вона опустила голову і ледь стрималась, аби не заплакати.

Повернувся батько, ведучи дітей,— очі в них ще були мокрі від наболілих вух. Діти були впокорені й аж сяяли чистотою. Засмаглий ніс у Вінфілда був натертий до блиску.

— Ось,— повідомив батько.— Здер бруд і ще два шари шкіри. Довелося мало не облизувати, аби з них людей зробити.

Мати схвалила.

— Милий вигляд,— зазначила вона.— Ось вам оладки з підливкою. Нам тре’ прибратися тут і лад у наметі навести.

Батько подав тарілки собі й дітям.

— Цікаво, а де Том знайшов роботу?

— Не знаю.

— Ну, як він знайшов, то й ми знайдемо.

До намету повернувся Ел, увесь схвильований.

— Що за місце! — сказав він. Обслужив себе і налив кави.— Знаєте, що один тутешній робить? Причеп для будинку майструє. Отам, у наметі за нами. У причепі матиме і ліжко, і плиту — усе до клаптика. Просто житиме там. Ій-Їй-богуотам житиме! Просто зупиниться, де хоче, і житиме.

— Мені б ліпше хатинку маленьку мати,— сказала мати.— Сподіваюся, скоро зможемо маленьку хатинку поставити.

Батько мовив:

— Еле, коли ми скінчимо, ви з дядьком Джоном візьміть вантажівку і їдьте — шукайте роботу.

— Авжеж,— погодився Ел.— Я хотів би в гаражі влаштуватися, якщо там роботу дадуть. Ось що мені справді до душі. І ще щоб був маленький поїжджений «форд». Пофарбую жовтим, їздитиму на ньому. По дорозі тут одну кралю бачив. Моргнув їй, вона мені теж. Чортівськи гарненька.

— Спершу роботу знайди, потім залицяйся,— суворо сказав батько.

Дядько Джон вийшов з туалету і поволі попрямував до них. Мати похмуро подивилася на нього.

— Ти не вимився...— почала була вона, та потім помітила, який хворобливий, ослаблий і смутний вигляд у нього.— Іди в намет і ляж,— сказала вона.— Тобі недобре.

Він похитав головою.

— Ні,— заперечив дядько Джон.— Я згрішив і повинен понести кару.

Він казав це вбитим голосом, потім присів навпочіпки і налив собі кухоль кави.

Мати зняла останні оладки зі сковороди. Начебто між іншим промовила:

— До нас управитель табору заходив, випили з ним по чашечці кави.

Батько був спантеличений.

— Ну? Щойно був? І що він хтів?

— Зайти й приємно провести час,— манірно сказала мати.— Сів і кави випив. Сказав, нечасто таку добру каву пив, щоб так пахла, як наша.

— Що він хтів? — повторив батько.

— Та нічо’ не хтів. Просто подивився, як ми влаштувалися.

— Не вірю,— сказав батько.— Він, певно, нишпорка, все винюхує.

— Не такий він! — сердито вигукнула мати.— Я одразу розкрию, хто нишпорка, хто винюхує.

Батько вихлюпнув кавову гущу зі своєї чашки.

— Ану не сміти,— сказала мати.— Тут чисто має бути.

— Бачите, яка чистюля, аж не вживешся з нею,— ревниво зауважив батько.— Поквапся, Еле. Ми їдемо шукати роботу.

Ел витер рот долонею.

— Я готовий,— сказав він.

Батько обернувся до дядька Джона:

— Ідеш?

— Так, їду.

— Зле виглядаєш.

— Мені недобре, та поїду.

Ел сів у вантажівку.

— Тре’ заправитися,— сказав він і завів мотор.

Батько і дядько Джон сіли поруч у кабіну, і машина рушила геть. Мати подивилась їм услід. Тоді взяла відро і пішла мити посуд під навісом

1 ... 103 104 105 ... 156
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Грона гніву», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Грона гніву"