Читати книгу - "Письменник, Руслан Баркалов"

А от Ален сприймала все це якось більш спокійніше. Вона займалася своїми правами і не звертала уваги на те, що коїлося довкола. Як їй це вдавалося? Вона просто звикла до всього. І її вже мало що дивувало. Тож коли Роан розказав їй усе, що твориться – вона сприйняла це як чергову життєву дилему, котру треба пережити.

Її не один раз кидали друзі, сестра, хлопець. Можливо тому вона не робила ні з чого трагедії. Хоча трохи і переживала. Адже не бояться лише дурні і діти. Всі решта так чи інакше відчувають бодай якийсь страх. Просто не всі йому піддаються. Це найголовніше. І Ален старалася йому не піддаватися.

Дівчина шукали чим би себе зайняти. Так аби якомога менше часу було на дурні роздуми. Вона працювала над новим відео. Роботи було вдосталь аби просидіти увесь день в номері. Можливо у вечері вона буде мати більше вільного часу. А потім засне. Бо і очі теж потребують відпочинку. А завтра буде новий день і нові виклики, новини, проблеми. І новий відрізок життя. Тож навіщо наперед щось загадувати, як там буде завтра.

Зрештою, хто йог знає чи встане вона ранком. Справа в тому, що нещодавно Ален дізналася, що вона серйозно хвора. Так що раніше чи пізніше ця хвороба зробить своє і вона помре. Це невиліковно. І ніхто не знає скільки часу їй ще відведено. Тому яка їй в кінці кінців різниця як. Вона все добре розуміє і не хоче ускладнювати собі життя.

То може все це і на краще. Вона ж так боялася сказати Роанові правду. Боялася обірвати їхню щасливу мить.