Читати книгу - "Метаморфози"

342 Дужий Егід перестрів, роздробивши кістки величезні

343 Ліктя; й не дбає про те, щоб добити каліку, та й часу

344 Брак на таке: Біенорові-велетню, хто тільки власну

345 Звик відчувати вагу, він стрибнув на плечі й коліном

346 Вперся під саме ребро; ухопивши за гриву ліворуч,

347 Голову рвучко назад відтягнув, а тоді вузлуватим

348 Дубом обличчя страшне розтрощив і, мов з каменю, череп.

349 Дубом Недімна поверг і метальника спису Лікопа.

350 Вклав Гіппасона, якому густа борода захищала

351 Груди, й Ріфея, що буйні ліси перевищував ростом,

352 Також того, хто ведмедів не раз, хоча люто ревіли,

353 З гір Гемонійських тягнув до своєї оселі — Терея.

354 Більше не міг на звитяги Тесея спокійно дивитись

355 Демолеон. Віковічну сосну з кам'янистого схилу

356 Вирвати хоче будь-що, напинаючи м'язи горбаті.

357 З коренем вирвать не зміг — надламану в ворога кинув.

358 Поки уламок летів, ухилився Тесей від удару

359 З волі Паллади — щоб вірили в те, йому щиро хотілось.

360 Та не намарно впала сосна: мов таран, із розгону

361 Крантору-велетню ліве плече проломила і груди.

362 За зброєносця колись він у батька твого був, Ахілле:

363 Вождь фессалійських долопів, Амінтор, зазнавши поразки,

364 Дав Еакіду його — в запоруку довір'я і миру.

365 Глянув на нього Пелей, як конав од жахливої рани,—

366 Так обізвався: «Прийми, з-між усіх юнаків найдорожчий,

367 Заупокійний мій дар!» І розгонисто в Демолеонта

368 Спис ясеновий метнув, його силу помноживши гнівом.

369 Гостре залізо, ввіткнувшись у бік, мов струна задзвеніло

370 В кістці твердій. Закривавлене без наконечника древко

371 Ледве що вийняв Пелей: у легенях лишилося вістря.

372 Сили кентаврові біль додає; на противника люто

373 Він постає, затоптать його кінськими хоче ногами.

374 Цей же шоломом дзвінким і щитом зустрічає удари,

375 Плечі від них береже, наготові тримаючи зброю.

376 Вдаривши в спину, він двоє грудей прошив одночасно:

377 Гіла спочатку убив наповал і Флегрея, метнувши

378 Спис віддалік; а в близькому бою — Іфіноя й Кланіда.

379 Слідом за ними Доріл розпростерся, що шкірою вовка

380 Скроні свої покривав і носив замість грізної зброї

381 Вигнуті роги бика, що постійно багрилися кров'ю.

382 От я гукнув йому, гнівом розпалений: «Глянь, чого варті

383 У порівнянні з залізом моїм твої роги бичачі!» —

384 Й спис у кентавра метнув. Але він, одхилитись не встигши,

385 Тільки правицю, щоб лоб захистити, підняв мимоволі —

386 Й тут же прибито її до чола. Поки корчився з болю,

387 Поки всі галасували довкола, Пелей — він найближче

388 Був до Доріла — мечем під живіт його з розмаху вдарив.

389 Той аж підстрибнув і, кишки свої поволікши землею,

390 Топче їх, лютий, ногами й потоптані рве, поки, врешті,

391 В них не заплутавсь, не впав на живіт, мов на торбу порожню.

392 Не врятувала, Кілларе, й тебе у побоїщі славна

393 Врода, якщо для двовидих створінь таке слово підходить.

394 Щойно рости почала борода золота; золотаве

395 Хвилями до половини плечей опадало волосся.

396 Юністю лиця цвіли, і рамена, і шия, і груди,

397 Й руки, й усе, що було в його тілі людським, чоловічим,

398 На знамениту скидалось різьбу. Та не гіршою й нижня,

399 Кінська, частина була: ще б голову, шию гривасту —

400 Й Кастор його б захотів! Під сідло так і проситься спина,

401 Випнулись груди від м'язів тугих. Увесь — смолянистий,

402 Хвіст — білосніжний, однак; виблискують білістю й ноги.

403 З роду його не одна пропадала за ним. Полонила —

404 Лиш Гілонома, бо чаром таким не втішалася жодна

405 З-між хмарородних жінок, що в залісених горах селились.

406 Тільки вона покорила Кіллара мистецтвом любові —

407 Ласкою вчинків і слів. Хорошиться, наскільки природа

408 Тії дозволяє на це: то розпушує довге волосся,

409 То розмарин, то фіалку дрібну, то троянду пахучу

410 В нього вплете, а не раз — із квіток найбілішу лілею.

411 Миється двічі на день у струмку, що з вершин Пагасейських,

412 Лісом порослих, пливе, в його водах купається двічі.

413 Шкурами звірів, котрі до лиця їй, котрі найцінніші,

414 Лівий прикрашує бік, або ними плече накриває.

415 Їх обопільна єднала любов: у лісах та печерах

416 Разом бували вони; й до лапітів, у їхню оселю,

417 Вдвох увійшли, і в страшнім бойовищі стояли пліч-о-пліч.

418 Хтозна — хто ратище зліва метнув; його вістря, Кілларе,

419 Вбилось тобі трохи нижче від місця того, де під шию

420 Клітка підходить грудна. Хоча й легко поранене, серце —

421 Тільки-но вийнято спис — разом з тілом усім похололо.

422 Вмить підхопила його, що в імлу западав, Гілонома.

423 Легко долоню на рану кладе, припадає вустами

424 До його вуст, одлітаючу душу затримати хоче.

425 Бачить, однак, що помер. Із словами, що їх у загальнім

426 Гаморі я не розчув, на залізо, що з тіла стриміло,

427 Впала й мужа свого, зустрічаючи смерть, обнімала.

428 Перед очима стоїть дотеперіще той, хто вузлами

429 Шість пов'язав собі