Читати книгу - "Вітер, Черкащенко Дарія"

- А можна дізнатися, як ви потрапили в замок?

- Можна, - дівчина кивнула. - І можна перейти на "ти". - Вона ласкаво посміхнулася. - Я тут давно, власне, від самого початку. Дірас запросив мене з батьком сюди жити, коли здобув титул лорда, а разом із ним містечко й замок.

Вона замовкла, але побачивши мої очі, сповнені цікавості, усміхнулася і продовжила:

- Бачу, тобі мало цієї інформації. Ох, не дарма ви з маленьким Аїном друзі, той теж мене запитаннями засипав, тільки менше соромився. Гаразд, розповім, однаково треба чекати, поки відвар настоїться й охолоне. Я і мій батько познайомилися з Дірасом, років сім-вісім тому, точно не пам'ятаю. Він врятував нас від розправи, шкода тільки маму не встиг врятувати. Вона теж цілителькою була і відкрито допомагала людям, це її й погубило. - На цих словах, її добра усмішка згасла, але лише на мить. - Дірас відбив нас від натовпу і допоміг сховатися.

- Твій батько теж маг?

- Ні. Він навчився разом із Дірасом премудростей управління містом і зараз активно йому в цьому допомагає. Тобі доводилося зустрічати сивочолого і круглолицього чоловіка, що сидить за столом, біля входу в кабінет Діраса?

Я кивнув.

- Так ось це і є мій батько, - пояснила Тара. - Його Нерос звуть.

- А ти згадувала Аїна, він сюди заходив?

- "Заходив" не те слово, він практично тут жив. Я його насилу проганяла на заняття і спати.

Я хіхікнув, уявляючи собі цю картину, і тут же згадав, що мав передати Малому подарунок від його сестри.

- А де мої речі? - запитав я, дуже сильно злякавшись за те, що після всього цього кошмару браслет загубився.

- Вибач, їх довелося викинути, вони були точно так само роздерті, як і твоє тіло.

- А браслет? - чіпляючись за останню надію, уточнив я. - Він у мене на зап'ясті був, - я підняв праву руку, - чорний такий, плетений, із вовком.

- Ах, браслет, - Тара якось дивно посміхнулася, цікаво, що вона про мене подумала. - Він цілий, не хвилюйся. Я його в шухляду поклала. - Вона кивком вказала на тумбочку біля мого ліжка. - Там ще твій камінчик на шнурку. А каблучку Дірас забрав.

Я поспішив відкрити шухляду і справді виявив там цілий і неушкоджений подарунок від Голки й від Діраса. Вийняв їх і вдягнув амулет на шию, а браслет на руку, щоб за можливості передати Малому. Потім полегшено зітхнув і продовжив розпитування:

- А скільки я пробув без свідомості?

- Два дні. Дірас, Майкон і я, швидко вилікували твої рани. Та й ти сам добре відновлювався. Але як пояснив Дірас, ти сильно виклався магічно, тому так довго не приходив до тями. Лорд теж часто відвідував тебе.

Від таких слів на душі потеплішало. І тут я згадав про другого потерпілого, через якого, власне, я і потрапив у халепу.

- А як справи в Елана? Де він зараз?

- Як мені розповів Дірас, з Еланом усе було набагато простіше. Його сильно вдарили по голові, але це не складно зцілити. Тому Дірас вилікував його ще там, у лісі, та відправив до Ріна, щоб він йому все розповів. Вчора пізно ввечері вони вдвох повернулися. Я ще раз оглянула Елана, але з ним дійсно було все добре.

- Зрозуміло, - кивнув я, і хотів запитати, коли я зможу повернутися до кімнати, але цілителька випередила мене проханням випити відвар і лягти в ліжко.

- Я розумію, ти виспався, але не варто відразу багато рухатися. Починай потихеньку.

Я слухняно влігся на подушку.

- Добре, - похвалила вона, машинально поправляючи ковдру, що сповзла. - Відпочивай, а я піду, розпоряджуся, щоб тобі принесли їжу і розповім Дірасу про те, що ти прокинувся.

- А, почекай! - схаменувся я, одразу ж сідаючи на ліжку. - Навіщо?

- Він просив, - Тара усміхнулася. - Та не бійся ти так, він лаяти точно не буде. Тим паче наскільки я знаю ситуацію, то нема за що.

- Я не за те хвилююся. У нього явно буде багато запитань до мене, а я поки не знаю, що на них відповісти.

- Правду, - ласкаво посміхнулася Тара, потріпавши мене по сплутаному волоссю, і вийшла за двері.

Їй легко говорити. Не так просто сказати правду, коли так довго її приховував. Дірас бачив мене драконом. Чи не бачив? У всякому разі, Елан йому про це точно розповів.

Я ліг на подушку і заплющив очі, намагаючись відновити в пам'яті сплутані спогади. Найлегше згадалася поява на подвір'ї, як Аїн рвався до мене і як Дірас наказував хлопчакам повернутися в кімнату. Але що було до цього? І як я взагалі потрапив до замку? Ні карета, ні корабель, абсолютно не спливали в пам'яті, тільки політ... Але який до дідька політ, якщо мої крила були розірвані на ганчірочки? Та й я сам був схожий на ганчірочку. І як Дірас зміг так швидко прийти на допомогу? Хоча, може ми там з Еланом провалялися кілька днів і вижили тільки завдяки магічній силі? Але ж я повернувся раніше, Рін та Елан повернулися тільки вчора, а я вже два дні лежу тут. Як це можливо? Невже вони так сильно затримались в дорозі, чи може дороблювали завдання? Але ж нас явно викрили та це небезпечно. Знову купа запитань, на які немає відповідей.

Я припинив безглузді роздуми, відкинув ковдру і сів на ліжку, бо почув, що хтось підходить до дверей. Це виявилася одна з працівниць кухні, яку я одного разу бачив у нашій їдальні. Дівчина, не відриваючи погляду від тарілки з супом на таці, обережно піднесла її до мене, шанобливо схилилася, почервоніла і поспішно вислизнула з лікарні. Я тільки хмикнув, здивувавшись тому, що вона так сильно мене соромилася, але через секунду вже забув про це, накидаючись на суп, жадібно присьорбуючи теплий бульйон і закушуючи хлібом. Для відновлення сил був потрібен не тільки гарний відпочинок, а й ситна їжа.

Наситившись, я блаженно розвалився на ліжку і навіть трохи задрімав. Розбудило мене те, що я відчув наближення Діраса. Без браслетів він відчувався особливо чітко, здавалося, я навіть бачу його крізь стіни. Ось він квапливо йде коридором, з кимось розмовляючи на ходу, можливо, з Тарою. Зупиняється біля дверей, але чомусь не входить. Близько хвилини стоїть біля порога, може, слухає когось, але чому ж тоді обличчям до дверей, а не до співрозмовника? Нарешті, його рука повільно тягнеться до ручки, завмирає на кілька секунд, а потім рішуче за неї смикає.