Читати книгу - "Вітер, Черкащенко Дарія"

- Привіт, - він ласкаво посміхається мені та ретельно зачиняє за собою двері.

Вигляд у Діраса був втомлений, як того дня, коли він повернувся після тривалої відсутності та скасував наш додатковий урок. Цього разу причиною його втоми, найімовірніше, був я.

- Здрастуйте, - привітався я, встаючи з ліжка і за звичкою схиляючи голову.

- Що ти, не вставай! - занепокоївся Дірас, квапливо підходячи та сідаючи на сусіднє ліжко.

Я присів на своє.

- Як самопочуття? - цікавиться вчитель, уважно оглядаючи мене з ніг до голови, водночас застосовуючи магію, легкий і приємний дотик якої я відчуваю по всьому тілу.

- Майже добре, - відповідаю я, опускаючи очі. - Дякую, що врятували мене.

- Будь ласка. Як же я міг кинути в біді свого найкращого учня, - з усмішкою в голосі, відповідає Дірас.

Його добрі й турботливі слова допомогли мені трохи розслабитися.

- Щойно я завершив розмову з Еланом та Ріном, - продовжив говорити чоловік. - Вони розповіли мені про те, що вам вдалося дізнатися на завданні. Ви добре попрацювали, якби ваше завдання не перервали, думаю, результат був би ще кращим. Попри те, що хлопці вже доповіли мені про вашу роботу, в мене до тебе теж буде запитання. 

- Так, я слухаю, - рішуче відповів я, вже здогадуючись про що буде мене запитувати Дірас. 

- Звідки ти дізнався про ім'я того вченого-алхіміка? Елан звинуватив тебе тому, що ти користувався якимись додатковими джерелами інформації, але не хотів зізнаватися, що це за інформатори. 

Я йому життя врятував, а він на мене пожалівся, от же руда погань. 

- Я попросив допомоги у своїх друзів крадіїв. Я гадав, що це не заборонено.

- Ні, все добре, - Дірас подивився на мене з ласкавою посмішкою. - Просто хотів уточнити.

У нашій розмові настала невеличка пауза і я вирішив скористатися моментом, щоб почати ставити свої запитання:

- А як схопили Елана? І що взагалі сталося?

- На жаль, вас викрили, - Дірас зітхнув. - І все тому, що я гадки не мав, що на Емара працюють перевертні. Взагалі, мене дивує, що такий противник всього магічного зв'язався чарівними істотами. До вашої роботи в мене немає ніяких нарікань, судячи з розповіді хлопців, діяли ви дуже обережно, але перевертні здатні відчути магію. Все розрахувати неможливо, - Дірас розвів руками. - Що стосується Елана. На своїй зміні він прогулювався на достатній відстані від будинку графа, запустивши у двір свого маленького голема, щоб не викликаючи підозри, продовжувати слідкування. На жаль, такий спосіб дуже розсіює увагу, а ще, гадаю, в нього метнули каменем, бо до нього, з його слів, ніхто близько не підходив. Від сильного удару, Елан втратив свідомість. Наступне, що він пам'ятає, так це те, що ти привів його до тями. Судячи з того, що ти знайшов Елана у лісі, після удару, його зв'язали та вивезли, влаштовуючи пастку для решти шпигунів.  

- Перевертні не бажали мене полонити, вони явно хотіли мене вбити, - сказав я, відчувши, як по спині пробіг холодок, згадуючи події тієї жахливої ночі. 

- Мені дуже шкода, - Дірас зітхнув і опустив очі. - Я дійсно, не думав, що це завдання може бути настільки небезпечним. Для вас більше ніяких завдань, поки я сам не розв'яжу всі питання з Емаром. Вибач.

Я ніяк не очікував, що Дірас почне просити пробачення, тому розгубився і не знав що відповісти.

- Я не тримаю на вас зла, - врешті сказав я, не відриваючи очей від підлоги, - головне, що все добре закінчилося. 

- Так, це точно, - чоловік коротко зітхнув та посміхнувся.   

- А як ви дізналися, що нам потрібна допомога?

- Відчув. Та й ти ж сам мене покликав.

Я тут же згадав, як у момент відчаю прошепотів ім'я вчителя. Дивно, що я не покликав маму, як найдорожчу мені людину, яка все життя про мене піклувалася, а саме Діраса.

- Але я всього лише шепнув ваше ім'я, - зізнаюся я. - Як ви змогли його почути?

- Магія - велика річ! - оголосив Дірас, картинно змахнувши руками, і усміхнувся. - Чесно, я й сам не знаю. Зовсім несподівано, відчув раптом, що з тобою щось трапилося, а за кілька хвилин почув твій заклик і одразу ж вирушив на допомогу. Перстень же, допоміг швидко відшукати тебе з Еланом. Адже тобі хлопці пояснили, навіщо я його на вас надягаю?

- Так, - я кивнув. - Але як мені з Еланом вдалося стільки протягнути?

- Що ти маєш на увазі? - уточнив Дірас, зацікавлено подаючись уперед.

- Ну... - я трохи розгубився від уточнення, здавалося б очевидного запитання. - Шлях від замку до Пірета займає понад день, а ще зворотний шлях. Це ж усе час.

Дірас зволікав з відповіддю, задумливо потираючи перенісся, потім запитав:

- А ти так і не зрозумів? Мені здавалося, що ти приходив до тями під час польоту.

- Я... якого польоту? - остаточно ошелешив мене Дірас, так що від хвилювання і здивування, я навіть став заїкатися. - Адже я ж...

- Так, гаразд, - Дірас зітхнув. - Я хотів трохи почекати, поки ти остаточно відновишся, але бачу, що зволікати не варто і час поговорити відверто, але не тут

Моє перелякане серце заколотилося настільки голосно, що мені здавалося, що його чує весь замок. Дірас піднявся і дістав із шухляди приліжкової тумбочки речі, серед яких я впізнав свій светр і черевики. Передав це все мені та попросив одягнутися.

Поки я переодягався, у кімнату заглянув Малий. Не звертаючи уваги на присутність Діраса, він із радісним писком підскочив до мене, міцно обійняв, ледве не задушивши, і заплутався разом зі мною в моїх наполовину вдягнутих штанях.

- Ти прийшов до тями! Я так радий, так радий! - пищав він. - Ти повертаєшся до нас? Ходімо, я тебе проводжу.

Він почав допомагати мені натягувати другу штанину, від чого процес одягання став ще складнішим.

- Малий, почекай, я сам.

- Добре! - пискнув хлопчик, і тільки зараз помітив Діраса, який увесь цей час сидів на сусідньому ліжку і спостерігав за цією милою сценою.