Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Твори в двох томах. Том 2 📚 - Українською

Читати книгу - "Твори в двох томах. Том 2"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Твори в двох томах. Том 2" автора Марк Твен. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Сучасна проза / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 106 107 108 ... 167
Перейти на сторінку:
погано; тільки про те й думав, нічого не їв і навіть не просив їсти. Дві ночі просидів біля господаря. Ну, якої ви тепер думки про свій рід? І ще людям обіцяно благодать на небі, як кажуть вам ваші вчителі, а цьому псові туди зась? Чи може людський рід зрівнятися з ним у доброчесності, у великодушності? — Тут він повернувся до пса, який підстрибував біля нього, веселий і щасливий, нетерпляче ждучи його наказів, ладний негайно їх виконувати. — Покличте людей та йдіть за собакою. Він покаже вам, де валяється оте падло. І візьміть з собою священика, хай потурбується про Гансову душу, бо смерть близько.

Вимовивши останнє слово, Сатана щез, а ми залишилися, пригнічені та сумні. Невдовзі ми зібрали людей, покликали отця Адольфа і знайшли Ганса Опперта. Він помер на наших очах. Ніхто не засмутився, крім пса. Пес розпачливо вив, скиглив, облизував мертве обличчя, і втішити його не було ніякої змоги. Ми поховали небіжчика там, де він лежав, без труни, бо Ганс Опперт не мав ні грошей, ні жодного друга, крім свого пса. Якби ми прийшли хоч на годину раніше, священик ще встиг би відпустити гріхи небораці й відправити його в рай; тепер же він потрапив прямісінько до пекла й вічно горітиме у жахливому полум’ї. Шкода, що в цьому світі, де стільки людей нудяться, не знаючи як згаяти час, ні в кого не знайшлося однієї години, такої потрібної грішникові, від якої залежало, чи він вічно блаженствуватиме, чи вічно страждатиме. Мені стало моторошно, коли я уявив, як багато може важити одна година, і я дав собі обіцянку від сьогодні більше ніколи не марнувати часу. Сеппі зовсім занепав духом і сказав, що, мабуть, краще бути собакою — немає ризику, що твоя душа загине без покаяння. А пса ми забрали додому, вирішивши залишити його собі. Дорогою Сеппі прийшла в голову дуже гарна думка, і настрій у нас одразу покращав. Сеппі сказав, що, коли пес пробачив господареві всі обра?зи й знущання, то, може, бог ви?знає це за відпущення гріхів.

Наступний тиждень був дуже нудним. Сатана не показувався, нічого особливого не траплялось, навідатися до Маргет ми не насмілювались, бо ночі стояли місячні, і наші батьки могли нас впіймати, якби ми спробували вибратися з дому. Однак ми кілька разів зустрічали Урсулу, коли вона гуляла з кішкою на луках по той бік річки. Ми довідалися від старої, що в них усе гаразд. Урсула була вдягнена в чепурну нову сукню і взагалі мала квітучий вигляд. Чотири гроші? з’являлися щодня, без затримки, і їх не треба було витрачати на їжу, вино та інше — про харчі дбала кішка. Тепер, беручи до уваги всі обставини, Маргет уже не відчувала себе такою самітною і знедоленою, як доти, та й Вільгельм Майдлінг як міг розважав дівчину. Щовечора вона ходила до в’язниці, проводила там з дядьком годину чи дві, і він навіть погладшав від харчів, які їм постачала кішка. Маргет, бажаючи продовжити знайомство з Філіпом Траумом, хотіла, щоб я знову привів його. Та й Урсула неабияк цікавилася Траумом і без кінця розпитувала про його дядька. Хлопці не могли втриматися від сміху, бо я їм розповів, якими небилицями частував її Сатана. Ми не погамували її цікавості, адже наші язики волею Сатани були на припоні.

Ми довідалися від Урсули про одну невеличку подію: тепер, коли в домі завелися гроші, вони взяли служника для різної роботи й доручень. Стара силувалася вдати, ніби йдеться про звичайнісіньку, буденну річ, проте відразу було видно, що її аж розпирає від пихи та гонору. Ми з приємністю дивилися на бідолашну жінку, неспроможну приховати свого захоплення від цієї розкоші, але коли взнали ім’я служника, то подумали, чи розумно зробила Урсула. Незважаючи на свій юний вік і легковажність, ми трохи тямили в певних справах. Хлопець звався Готфрідом Нарром: трохи пришелепкуватий, однак добродушний, нікого не кривдив, отож і проти нього особисто ніхто не держав зла. Однак сім’я Наррів мала лиху славу, і це зрозуміло: не минуло ще й півроку, як бабусю Готфріда спалили за відьомство. А коли вже в крові з’явиться така зараза, то самим вогнем її ніколи не випалиш. І взагалі час був такий, що Урсулі й Маргет не слід було мати справу з хлопцем із цієї сім’ї: за останній рік страх перед відьмами у наших краях дуже посилився, такого не могли пригадати й найстаріші жителі села. Сама згадка про відьму могла перелякати нас до смерті. І це природно — нині розплодилися такі відьми, яких раніше й не бачили. В давнину відьмували самі старі баби, а тепер зустрічалися відьми будь-якого віку, а то й діти восьми чи дев’яти літ. Отож і виходило, що будь-хто, незалежно від віку й статі, міг виявитися поплічником диявола. В нашій невеликій окрузі відьомство пробували викоренити геть, проте чим більше палили відьом, тим більше диявольського поріддя з’являлося натомість.

Якось у школі для дівчаток, що була всього за десять миль від нашого села, вчителі знайшли в однієї учениці на спині червоний, запалений висип. Вони, певна річ, дуже перелякалися, подумавши, що то знаки диявола. Перестрашена дівчинка розпачливо благала вчителів нічого нікому не казати, запевнила, що це сліди від блошиних укусів. Але цього діла, звичайно, так просто залишити було не можна. Оглянули всіх дівчаток, цятки знайшли у всіх п’ятдесяти дівчаток, але в одинадцяти з них цяток було особливо багато. Почала працювати комісія, дівчаток допитували, але всі одинадцять лише в сльозах кликали матерів і ні в чому не зізнавалися. Тоді малолітніх чарівниць замкнули нарізно в темних комірчинах і десять діб їм не давали нічого їсти, крім чорного хліба й води. Під кінець ув’язнення всі страшенно схудли, здичавіли, очі горіли сухим блиском; вони вже не плакали, а сиділи, щось бурмочучи, й відмовлялися від їжі. Зрештою одна дівчинка призналася, що вони часто літали верхи на мітлі на відьомський шабаш до похмурої місцини високо в горах і там танцювали, пили вино, шаленіли й казилися вкупі зі зграями інших відьом та з самим Нечистим. Усі поводилися там дуже непристойно, паплюжили священиків і проклинали господа бога. Отак вона й сказала. Вона розповідала недоладно, не могла пригадати деяких подробиць. Та члени комісії допомогли їй, вони знали, що? запитувати, бо мали докладний питальник, написаний ще двісті років тому для такої мети. Вони запитували: «Ти робила те і те?» І дівчинка незмінно відповідала ствердно, виглядаючи

1 ... 106 107 108 ... 167
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори в двох томах. Том 2», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Твори в двох томах. Том 2"