Читати книгу - "Коли курява спаде"

У мене навіть у кістках закипіло і я вигукнув:

— Тхарно!

І вона відповіла мені!

Куточки очей Тхарни зволожилися краплинками сліз. Однак коли вона відкрила очі, на обличчі в неї вже була посмішка. Саме в той момент вона відповіла мені:

— Ти знаєш моє ім'я, тож скажи мені своє.

— Я — бовдур родини Мерці, Тхарно!

Я почув, як вона засміялась! Побачив, як вона засміялась!

— Принаймні ти — чесний бовдур, — сказала вона.

— Так, так, — відповів я.

Вона простягнула свою руку і вклала її в мою. Ця рука була м'якою, але холодною. Вона спитала:

— Ти погодився?

— Погодився на що?

— Позичити моїй матері зерна.

— Погодився.

Моя голова була схожа на казан із окропом, у ній усе сходило бульбашками й булькало, тож як я міг розуміти різницю між згодою і незгодою? Її рука була холодна, ніби яшма. Отримавши ствердну відповідь, вона передала мені в руки свою іншу руку. Ця її рука була гарячою, мов вогонь. Вона злегка посміхнулася мені, після чого повернулась обличчям до матері й сказала:

— Прошу вас усіх вийти.

Її титулована мати й служниці вийшли.

У шатрі лишилися тільки ми вдвох.

Долі між двома килимами пробивалися маленькі жовті квітки. Я не наважувався поглянути на неї, тож одним оком дивився на ті дрібні квітки, а іншим — на стиснуті між собою дві пари рук. У ту мить вона раптом проговорила крізь плач:

— Ти мені не пара, не пара!

Я знав це, саме тому й не наважувався підняти голову та подивитися на неї.

Вона схлипнула декілька разів і, злегка спираючись на мене, сказала:

— У мене не лежить до тебе серце, ти не зможеш ним володіти, тож я не буду вірною тобі жінкою. Однак зараз я належу тобі, обніми мене.

Ці її слова викликали в моєму серці й шалену радість, і водночас біль. Я міцно притис її до грудей, ніби дійсно обіймав свою долю. І в ту мить я раптом зрозумів, що навіть в очах бовдура цей світ не такий уже й ідеальний. І так з усіма речами в світі: поки річ тобі не потрібна, вона існує собі якнайкраще, зберігає свою завершеність і чистоту, але як тільки вона потрапить тобі до рук, ти відразу ж помічаєш, що отримав її не всю. Однак попри це, я почувався надзвичайно щасливим, адже я міг обіймати свою бажану жінку, дивитися їй в очі, притискатися губами до її губів; я був найщасливішою людиною в світі.

— Бачиш, — сказав я, — через тебе я геть утратив розум, я навіть слова не можу сказати.

Ці слова раптом викликали в Тхарни сміх:

— Геть утратив розум? Хіба ж ти не є всім відомим дурнем? — Вона зупинила своєю рукою мої губи, що тяглися до неї в поцілунку, і сказала ніби сама до себе: — Хоча, хто знає, може, ти і є якраз надзвичайно цікавим чоловіком?

Вона дозволила мені поцілувати себе. Однак коли моя рука потяглася до її м’яких грудей, вона підвелась, поправила одяг і сказала:

— Підводься, ходімо видавати зерно.

Що стосується мене в ту мить, то бульбашками кохання сходила не лише моя голова, але й кров і кістки. У цьому запамороченні я й попростував за нею. Я відчував, що вже встановив із нею певний зв'язок, але який саме, я не знав. Тусиня відпустила моїх людей. Усі вирушили в напрямку нашої фортеці — зернового сховища на кордоні. Ми з Тхарною їхали поруч на конях попереду всіх, за нами їхала тусиня, далі — охоронниці родини Ронггонг та двоє моїх хлопців-прислужників.

Побачивши таку сцену, управитель аж рота роззявив від подиву.

А коли я наказав йому відкрити комору, його підборіддя опустилося ще нижче. Відвівши мене вбік, він сказав:

— Однак, паничу, ти ж знаєш, що казав туси?

— Відкривай сховище!

У моїх очах у той момент повинен був палахкотіти шалений вогонь. Тож управитель, впевнений у своїй відданості до господаря, що надавало йому право наполягати на своїй думці, більше нічого не сказав. Він зняв з пояса ключі й кинув їх Соднаму