Читати книгу - "Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма"

— Та ну тебе з твоїми психологічними порадниками! Зараз я наведу тут порядок, покажу всім, хто в домі господар!

Вільгельм знову опинився в Австрії, без австрійського громадянства та без права його здобути. Республіка заборонила всім членам колишньої династії перебувати на австрійській території, поки вони не зречуться претензій на трон. Вільгельм ніякого зречення не складав, — він просто зухвало замешкав у Відні й мало не щодня ходив до кав’ярні навпроти парламенту, який, власне, й ухвалив цей закон. Він не мав жодних засобів для існування, крім скромної платні від Української Народної Республіки, яку йому чомусь так і не припинили виплачувати після того, як скандальна публікація у «Вінер Журналь» стала причиною його офіційної відставки з посади голови міжнародних зв’язків.

У пошуках коштів він писав розпачливі листи до знайомих, намагаючись «вибити» для себе принаймні відшкодування за залишений у Кам’янці-Подільському «Мерседес». Йому було соромно і незручно звертатися з цим до барона Миколи Василька, тож Вільгельм просив про конфіденційність: «Я знаю, що таке авто зараз коштує величезних грошей, але я далекий від того, аби вимагати повне відшкодовання, тим більш, що, як я знаю, в розпорядженні Українського Уряду нема багато зайвих грошей. Я прошу лише, аби мені, якщо це можливо, Уряд виплатив звідти частину.

Я звертаюся до Вас строго довірочно, шановний пане Василько, тому що я не хочу, аби хто-небудь про се знав, і тому, що справа ся дуже делікатна, тим більше, що Ви, можливо, один, що напевно знаєте про те, які кошти є в розпорядженню нашого Уряду. Таким чином, ще раз прошу справу сю порушити лише тоді, коли буде для сього можливість, бо я як український патріот далекий від того, аби пошкодити чим-небудь нашому Урядові, бо перш за все — державна справа, а потім приватна».

Галина і Гриць уперше поїхали на море з Олесем, коли тому виповнився рік. Лікарі переконали Галину, що для малого буде дуже корисним відпочинок на Азовському морі, де особливий мікроклімат, тепла плитка вода біля берега, сухе і насичене йодом повітря. Гриць не дуже хотів на Азовське море, бо ж вони вже могли собі дозволити поїхати за кордон, у значно кращі побутові умови. Проте, провагавшись, вони таки вирішили, що оздоровлення дитини важливіше за власний комфорт, сіли в машину і рушили на Арабатську стрілку.

Два дні в машині з річною дитиною на задньому сидінні. Багажник забито памперсами та дитячим харчуванням. Вони взяли це зі собою про всяк випадок, а потому не могли натішитися з власної передбачливості, бо ні памперсів, ані того харчування, яке можна було давати Олесеві, неможливо було знайти в радіусі кількох десятків кілометрів од села, де вони зупинилися. Дорогою переночували в єдиному готелі, до якого було не страшно заходити. Усі інші ще здалеку можна було розпізнати як борделі для далекобійників і місцевої братви. Їхній готель був дорогий і порожній, — певно, тут лише святкували весілля та ювілеї. Вони зайняли єдиний тримісний номер, і з вікна відкривався вигляд розташованих неподалік бункерів атомної електростанції.

Нарешті доїхали до якогось селища, що мало вихід на пляж. Уздовж дороги сиділи навпочіпки і лузали насіння під розпеченим обіднім сонцем дуже схожі між собою лисуваті й животаті чоловіки невизначеного віку. Вони були вбрані в однакові китайські гумові капці, у спортивні шорти й у розтягнені майки. На задньому склі перекособочених зелених «Жигулів» була табличка з криво написаними літерами: «Квартири». Смерділо сумішшю брудної гуми та задавненого поту.

— Милостивый господин, сколько стоит нынче жилье? — звернувся Гриць своєю вичитаною в Достоєвського російською, якою востаннє говорив, здається, ще в інституті.

— Чего? — здивовано вирячився на нього один із животатих і сплюнув лушпиння від соняшникового насіння.

— Пошли со мной, — проявив більшу бізнесову спритність його сусід із дещо меншим черевцем і запросив Гриця до себе в машину.

— Я поеду за вами, — сказав Гриць і сів за кермо.

Через кілька хвилин вони припаркувалися на заставленому автомобілями подвір’ї, де до складеного з білої цегли будинку приліпилося кілька дерев’яних бараків. Чоловік відчинив двері одного з них. На Гриця з Галиною війнуло затхлим запахом пліснявих стін. Крихітну кімнатку майже цілу заповнило велике двоспальне ліжко, крім якого тут помістилася тільки невелика тумбочка з дзеркалом на ній.

— Торшер, — гордо показав господар на притулений біля тумбочки світильник. — Евроремонт, — так само гордо тицьнув він у телевізор, причіплений на стіну і розташований поряд, а також на зовсім не потрібний у цьому вологому та прохолодному закутку кондиціонер.

— Сколько? — лаконічно запитав Гриць, який так утомився, що вже був готовий зупинитися де завгодно.

— Тридцать долларов с человека за ночь, — сказав господар. — Малой — за полцены. Матрасы все новые, — додав він, побачивши Гриців ошелешений вираз обличчя.

— Две недели назад я платил тридцать евро за номер с завтраком в хорошем отеле в Европе, — сказав він, здається, більше до себе самого, ніж до господаря.

— Здесь вам не Европа, — лаконічно і слушно відрізав господар і зачинив двері просто перед їхнім носом.

Повернувшись на дорогу, Гриць запитав іще в кількох чоловіків із табличками, скільки коштує помешкання.