Читати книгу - "Пригоди Олівера Твіста, Чарльз Діккенс"

- Є й винятки,- заперечив Моріс Болтер з виглядом бувалої людини.- Дехто, знаєте, нікому не ворог, крім самого себе.

- Дурниці! Не вір цьому,- сказав Фейгін.- Коли чоловік сам собі ворог, то тільки тому, що він аж надто собі друг, а не тому, що дбає про когось більше, ніж про себе. Кажу тобі, не буває такого в житті.

- Не повинно бути, навіть коли й є,- озвався містер Болтер.

- Певна річ,- погодився Фейгін і додав: - От дехто з чаклунів вважає за магічне число три, а дехто - число сім. Тільки і те, і те брехня, друже. Насправді - це число один.

- Ха-ха! - зареготав містер Болтер.- Завжди один.

- У такому невеличкому товаристві, як наше, дорогесенький,- сказав Фейгін, відчувши, що треба розтлумачити свою думку,- у нас усіх спільне число один, цебто, ти не можеш вважати себе першим номером, не вважаючи таким же мене і всіх наших юних друзів.

- Отуди к бісу! - вигукнув містер Болтер.

- Так от,- провадив Фейгін, удаючи, ніби не почув його вигуку,- ми всі так пов’язані один з одним спільними інтересами, що інакше й бути не може. Ось, приміром, твоя мета - дбати про номер перший - тобто, про себе.

- Та звісно,- озвався містер Болтер.- Це ви слушно сказали..

- Тим-то й ба. Але ти не можеш дбати про себе - номер перший, не піклуючись водночас про мене - номер перший…

- Цебто, ви хочете сказати - номер другий,- зауважив містер Болтер, якого природа щедро обдарувала себелюбством.

- Ні, ні в якому разі! - заперечив Фейгін.- Я для тебе маю таку саму вагу, як і ти сам для себе.

- Послухайте,- перебив його містер Болтер,- ви славний чоловік і припали мені до вподоби, тільки ми ще не встигли так заприятелювати, щоб до цього дійшло.

- Подумай лишень,- сказав Фейгін, знизавши плечима і розводячи руками,- поміркуй: ти облагодив з біса гарненький справуночок, який і мені до смаку, але який водночас може прикрасити твою шию краваткою, що її легко пов’язати, та важко розв’язати, тобто, просто кажучи,- зашморгом.

Містер Болтер ухопився за хустку на шиї, ніби відчувши, що вона здавлює йому горлянку, і промимрив щось, виражаючи згоду не так словами, як тоном.

- Шибениця,- вів далі Фейгін,- шибениця, мій дорогесенький, це дороговказ, який попереджає про дуже короткий і крутий поворот, що поклав кінець кар’єрі не одного сміливця на широкому життєвому шляху. Не збитися з прямої дороги і не потрапити на той небезпечний поворот - ось яка для тебе найперша мета.

- Еге ж,- відповів містер Болтер.- Не розумію тільки, навіщо ви про це згадуєте?

- Щоб як слід пояснити тобі свою думку,- сказав старий, звівши брови.- Аби домогтися свого, ти покладаєшся на мене. А я, щоб був лад у моєму маленькому справунку, покладаюся на тебе. Перше - найважливіше для тебе, друге - найважливіше для мене. Що більше ти цінуєш своє найважливіше, то більше піклуєшся про моє, і таким чином ми повертаємося до того, про що я казав напочатку: наша увага до номера першого єднає нас усіх, і так воно має бути, інакше все наше товариство полетить шкереберть.

- Ваша правда,- глибокодумно зауважив містер Болтер.- Ну й хитрющий же ви стариган!

Містер Фейгін задоволено переконався, що ця оцінка його здібностей - не простий комплімент, що йому пощастило втовкмачити новобранцеві думку про свою геніальну хитромудрість, а домогтися цього з самого початку їхнього знайомства було надзвичайно важливо. Щоб закріпити перший успіх і підсилити враження, потрібне й бажане, він почав докладніше розповідати про грандіозний розмах своїх операцій, переплітаючи собі на користь правду з вигадками та чергуючи і те, і те з такою майстерністю, що повага до нього містера Болтера помітно зростала, а водночас до неї домішувався благодатний острах, який Фейгін так жадав у ньому збудити.

- Наша взаємна довіра розраджує мене в тяжкій утраті,- сказав Фейгін.- Учора вранці я втратив свого найкращого помічника.

- Він що - помер? - скрикнув містер Болтер.

- Ні, ні, до цього ще не дійшло,- відповів Фейгін.- До цього ще не дійшло.

- То, виходить, його…

- Розшукали,- підказав Фейгін.- Еге ж, розшукали.

- В дуже важливій справі? - запитав містер Болтер.

- Ні,- відповів Фейгін,- не дуже. Його звинуватили у спробі обчистити кишеню і, як на те, знайшли у нього срібну табакерку,- його власну, дорогесенький, бо він і сам полюбляє нюхати табаку. Поки що його тримають під слідством, сподіваючись знайти власника табакерки. А він же вартий п’ятдесяти табакерок, і я сплатив би таку ціну, аби тільки вернути його. Шкода, що ти не знав Пройду, дорогесенький, дуже шкода, що ти його не знав.

- Але я, мабуть, ще познайомлюся з ним? Як ви гадаєте? - спитав містер Болтер.

- Хто його знає,- мовив Фейгін, зітхнувши.- Якщо не розкопають нових доказів, то він відбудеться коротким ув’язненням і через місяць-півтора повернеться до нас; та коли докази знайдуться, його закоркують надовго. Суддям відомо, який він спритний, тож можуть закатати повний строк. Так-так, менше Пройді ніяк не світить.

- Що означає «закоркують», «повний строк»? - запитав містер Болтер.- Далебі, нічого не второпаю. Говорили б так, щоб я розумів.

Фейгін хотів був перекласти ці таємничі слова на просту мову, і якби встиг це зробити, то містер Болтер довідався б, що вони означають довічну каторгу, та розмову їхню урвала поява юного Бейтса - руки його були засунуті в кишені бриджів, а обличчя скривилось у напівкомічній скорботі.

- Гаплик, Фейгіне,- мовив Чарлі, коли його познайомили з новим товаришем.

- Що ти хочеш цим сказати?

- А те, що вони розшукали власника табакерки і ще два чи три свідки прийдуть, щоб-посвідчити його особу, і тоді Пройді не минути безкоштовного переїзду за океан,- відповів юний Бейтс.- Мені треба, Фейгіне, замовити жалобний костюм трійку і пов’язати креп на капелюх для прощального візиту. Подумайте лишень, Джек Докінс - молодчага Джек - Пройда - Спритний Пройда попливе за океан через якусь нікчемну табакерку! Я завжди думав, що коли він попадеться, то принаймні через золотий годинник з ланцюгом