Читати книгу - "Без втрат не вийти, Вадим Володарський"

Ще один помічник, той, хто відповідав за контакти із українською газотранспортною компанією, вийшов на тамтешніх керівників. Та отримав інформацію, що, власне, усі питання Микита встиг вирішити, тому транзит продовжується у звичайному режимі. Власне, він і не повинен був більше з’являтися у офісі, там навіть здивувалися такій цікавості з Москви, - на цьому фронті було усе гаразд. Хоч тут можна було заспокоїтися. Та упевнитися, що, власне, затримання із «газовими» справами не пов’язано.

А отже, пов’язано із дівкою… Чорт би її забрав! Не лише тому, що через неї… А ще й через те, що вона така важлива у справі, яка може стати справою усього життя самого Миколи Дьоміна!

Він не знав, через що більша його лють? Через істерику, яку влаштувала йому зранку дружина? Для неї, звісно, головним було хвилювання за сина… Через те, що той усе запоров, усе зіпсував? Але й робити усе це ніхто інший просто не міг. Чи через те, що … такий план поставлений під загрозу через вперту дівку?! Ну, хіба це спів мірні речі?!

А головне, - Микола не міг второпати: як це могло статися? План Микити він уважно вислухав та затвердив, нічого … особливого там статися не могло. Що ж це було? Випадковість? Чи їх хтось переграв? Микита був з самого початку під наглядом українських спецслужб? Але на це не було схоже: в нього, як і в кожного бізнесмена  такого рівня, були свої зв’язки, як у власній країні (чия розвідка не могла не працювати в Україні), так і у сусідніх. Але – жодного натяку. Тоді – як же, взагалі, могло статися те, що сталося? Та що, власне, робити йому тепер?

-А мені що робити? – спитала Тома.

-Тобі? Сьогодні ще відпочинеш… А завтра можеш повертатися до школи … та секції. Ти ж про це хотіла спитати?

-Так. – Насправді, батько вважав, що спортзал – спортзалом, а щодо школи – доньку цікавить не стільки навчання, скільки спілкування із друзями. Особливо – із одним другом. Як його там, Даня, здається?  Але сказала Тома зовсім інше. – Відставати не хочеться, та й форму втрачати…

-Ну, то підеш… А ще – думай!

-Про що? – здивувалася дівчинка.

-Ти ж так захопилася цим проектом Ніки… Із дистанційним пошиттям… От і дай ще парочку ідей. Щоб … вона теж почала знову про це думати, розумієш? Щоб настрій повернувся цим займатися. – Зараз вони могли вільно говорити: Ніки вдома не було. Вона знову пішла «у гості» до сусідньої квартири, де перебував зараз Михайло Михайлович, московський психіатр; Вікентій переконав дружину, що це потрібно для продовження роботи над висновком експертизи, оскільки справа у московських судах нікуди не поділася. Але, насправді, домовився із Кольцовим, що той застосує увесь свій досвід та лікарський такт, щоб заспокоїти «підекспертну» та повернути до звичайного стану, - наскільки це можливо після пережитого.

-Це ж, насправді, була твоя ідея, - уточнила Тома.

-Але ми не будемо про це згадувати зайвий раз, правда..?

-Так… - Дівчинка про щось замислилася. – То я можу написати, що завтра буду..? – Батько кивнув. – А що будеш робити ти?

-Теж повернуся до роботи. От просто зараз до офісу й піду. Мене, напевно, до вечора не буде. Але… Коли Ніка повернеться… - Вона не мала сидіти із лікарем увесь день. – Ти … спробуй … слідкувати, що та як. Та, якщо що, телефонуй.

-А якщо вона спитає…

-Я буду займатися й нашими справами також.

Велика юридична фірма, яка займалася, здебільшого, українськими справами бізнесу Миколи Дьоміна, називалася «Параграф». Великий логотип зі знаком «§» красувався й на вивісці, й у офісі. Новим завданням, яке на них звалилося, вони були не дуже задоволені. Адвокати «Параграфа» звикли займатися справами бізнесу (звісно, в них, окрім компаній, пов’язаних із Дьоміним, були й інші клієнти): від спорів із податковою до протидії «маски-шоу», - так називали силові акції з обшуками офісів, бо силовики, що брали у них участь, часто носили балаклави. Якщо вони й вели кримінальні справи, то, знову ж таки, пов’язані із бізнесом, податкові або так звані «господарські». А тут… Кваліфікація-то яка! Незаконне позбавлення волі, викрадення людини, нанесення середньої тяжкості тілесних ушкоджень, готування до зґвалтування!

Першим «висмикнули» з дому, коли стало відомо про затримання Микити Дьоміна, одного з партнерів, Андрія Павловича Димова. Чому саме його? Досвіду ведення «загальнокримінальних» справ в нього було не більше, ніж в інших «параграфівців», але сталося так, що йому було найближче їхати. Жив адвокат Димов за містом, і саме на лівому березі, недалеко від траси на Чернігів. А тому, сівши за кермо свого «Лексуса», досить швидко приїхав до того відділу поліції, де сидів тепер Микита. В того вистачило розуму до приїзду адвоката нічого не казати. До того ж, поліцейські його не били, - окрім першого моменту, коли витягали з підвалу.

Звичайно, перш за все Димов став вимагати, щоб їх залишили наодинці, - це безумовне право затриманого. Та, коли це було зроблено, спитав:

-Що це таке, взагалі?

-Взяли, - холоднокровно знизав плечима Микита.

-Що вони доведуть?

-Що я цього типа бив, - відповів Микита. – Вони мене там застали.

-Це вже погано… - Адвокат дивувався поведінці цього хлопця. Ніби не розуміє, куди потрапив, та чому. А ніби ж не дурний…