Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"

— Я лише намагаюся сказати, що насправді вдячний Вам. Ви зробили те, що вважали правильним, хіба це не справжня стійкість? Лорд Зафір зрозуміє й оцінить Ваш вчинок, але трохи згодом.

— Якщо Стихії будуть прихильні до всіх нас, — Джаліл дістав свої чотки та присів на стілець біля ложа Анвара. — Година й справді пізня. Якщо я можу бути Вам корисний, запитуйте.

— Навіть не знаю, з чого б розпочати, — розгубився аристократ. — Розкажіть мені про захоплення пані. Що приносить їй радість?

Розмова пішла плавно й легко, Анвар виявився дуже уважним і вдячним слухачем. Він не перебивав, лише іноді відзначав однією-двома фразами спостережливість євнуха або його чудову пам'ять.

Ніч згустилася остаточно, шарудіння в будинку стихли, та й з вулиці не долинало жодного звуку. Лорд Вафі зайшов до них лише ненадовго і незабаром, пославшись на втому, пішов відпочивати.

Коли дзвін за вікном відбив дванадцять ударів, старший євнух перервався:

— Уже пізно. Ви втомилися, а сказано сьогодні було достатньо.

— Дякую, — лорд Анвар схилив голову. — Ваша допомога безцінна. Вірите Ви чи ні, але для мене походження і звання людини не мають суттєвого значення. Важливі хоробрі вчинки, вірність, відданість, а цього у Вас задосить. Не можна карати когось за мимовільні помилки, спокути вимагають лише гординя і зарозумілість. А для мене було б за честь назвати Вас другом.

Очі Джаліла блиснули, на губах з'явилася ледь помітна посмішка.

— Це величезна честь і для мене, вельмишановний пане, та поки я її не достойний. Втім, дякую Вам за щире співчуття. На добраніч, лорде Анваре, і якнайшвидшого Вам одужання, — він вклонився і вийшов, причинивши за собою двері.