Читати книгу - "Повiя, Панас мирний"

— Что это такое? Только и слышно: интересы крестьянства, интересы крестьянства того требуют!.. Да разве все крестьянство? Разве исторические судьбы государства ими создавались? Это черт знает что такое! Если мы, культурные элементы, не выступим вперед и не заговорим о диком разгуле демагогии, то что же государство ожидает? Оно потонет, оно должно потонуть в разливе самой страшной революции… Мы должны стать на страже и предупредить!.. — гомонів глухо, товсто придавлюючи на кожному слові, стовп.

— Но позвольте. Чего же вы хотите? — перебив його низенький щуплий чоловічок у ширококрилому брилі, що густою тінню закривав усе його обличчя. — Ведь это одни только общие места, которые мы уже около десяти лет слышим из уст охранителей! Вы определенно формулируйте свои желания.

— Извольте, — товсто почав стовп, кидаючи призрий погляд на невеличкого чоловічка. — Во-первых, мы требуем, чтобы нас выслушали; а для этого необходимо дать нам преобладающее значение хотя в таком незначительном органе самоуправления, как земство. Помилуйте: не только в уездных управах избраны председателями полуграмотные писаря, эти истинные пьявки народные, но и в губернскую управу втиснули членом какого-то ремесленника.

— Вы, значит, признаете недостаточным такое самоуправление? Желали бы большего?.. Английская конституция с ее лордами вас привлекает?

Стовп щось товсто загув і незабаром з невеличким чоловічком сховались у гущавині акацій, що високою стіною виставились над глухою стежкою, круто загнутою убік.

— А слышали, слышали? Наш-то Колесник за сорок тысяч имение купил?.. Вот она, новая земская деятельность… устройство гатей, плотин, мостов!..

— Да, да!.. Нам необходимо принять меры… стать в боевое положение. И так уже долго мирволили всяким либеральным веяниям. Вы слышали проект нашего губернского предводителя дворянства? Государственного ума человек! Нам нужно его держаться, его поддержать. Он все проведет.

І друга пара теж сховалася між акаціями.

— Чаво же это бестия Штемберг? Не подпустил ли жучка? — роздався з халабуди охриплий голос.

— А что-о?

— Объявил, шельма: арфянки будут. Что же он их до сих пор не показывает? Давай, братцы, вызывать жидовскую рожу!

І через хвилину роздалися гучні оплески в долошки.

— Штемберга! Штемберга!.. Что же это он, чертов сын! Где его арфянки?.. Арфянок подавай! арфянок!.. го-го-о!.. га-га-а-а! — ревла несамовито ціла метка охриплих голосів, то товстих, наче гуркіт від грому, то тонких, ріжучо-ляскучих.

Народ так і хлинув до халабуди! Що там? Чого то? Поміж людьми заблищали цинкові гудзики, зарябіли джгути.

— Позвольте, господа! Позвольте! Дайте дорогу! — і, розпихаючи людей, до халабуди мерщій побрався часний пристав.

— Господа! Прошу вас не скандальничать! — повернувся він до тих, хто був у халабуді.

— Проваливай!.. Штемберга-а!..

— Господа! Прошу не кричать!

— А-а… Федор Гаврилович! Наше вам! Просим покорно: заходите… Выпьем, брат! — підскочивши до пристава, загукав височенного росту бородатий купчина і одним махом помчав за руку пристава у халабуду.

Лящання в халабуді стихло; чувся тільки неясний гомін та поодинокі вигуки: «Выпьем! наливай, брат!»

Народ почав розходитись; прислужники, що цілою зграєю кинулися до халабуди, як звідти роздався нестямний вигук, собі почали одходити. Один тільки сухенький та не дуже чепурно наряджений панок стояв проти халабуди і дивився на п'яне гульбище. Його висока постать зігнулася, спина дугою угору вигнулася, а грудина ободом до спини припала; рідкі рудуваті баки, наче гичка, висіли коло запалих щок, по краях вони вже позасівалися сідиною; запалі очі суворо виблискували з-під настовбурчених брів. Зложивши руки за спину і обпершись на високий і товстий з парусини зонтик, він стояв проти халабуди, наче дожидався когось. Через скільки часу з халабуди вийшов, наче рак червоний, пристав.

— Федір Гаврилович! — кинувся до його панок.

Той став, вирячивши на панка здивовані очі.

— Здається, не помилився? Імєю честь з Федором Гавриловичем Книшем балакати? — замовив панок.

— Ваш покорный слуга, — брязнувши шпорою і уклоняючись по-воєнному, одказав пристав.

— Не пізнаєте?.. Так, так… — усміхався панок.

— Извините, пожалуста… не узнаю…

— А пам'ятаєте, як ви секретарювали у поліції? Чи згадується вам, як ви, копитан та я умісті пулечку били?.. Давно то було! Певне, вже і забули Антона Петровича Рубця?

— Антон Петрович! — гукнув здивований пристав, подаючи обидві руки Рубцеві. — Боже мій! Та й постаріли ж ви, та перемінилися як, нізащо пізнати не можна! — замовив по-своєму Книш.

— Час своє бере! — глухим голосом одказав Рубець. — А от ви помолоділи. Та як вам до ладу оця форма пристала! — хвалив Рубець, обдивляючись Книша.

— Як бачите, перемінив службу… Жінка приказала довго жити.

— Чули, чули… — перебив Рубець.

— Так я махнув на все, та оце як бачите… у часні пішов.

— І про це чули… Важка служба! Клопотна служба! Перед усіма на виду.

— Та це б ще нічого, та тільки ніколи поспати.

— Так, так. Уп'ять же й оце, — і Рубець хитнув головою на халабуду, де знову піднявся нестямний галас. — Другим гульня, радість… а ти гляди, дивись та придержуй, щоб не дуже-то й загулювались.

— Це наші купчики загуляли. Що з ними поробиш? Знакомий усе народ. У моїй часті живуть.

— Так, так… Кому гульня, а кому служба!

— Ну, а ви ж як? Все на старому місці? Чого оце і до нас завітали? — запитався Книш.

— Та ви ж чули, що копитан умер? — перепитав Рубець. — Не чули? Умер, сердешний: царство йому небесне!.. Отож на його місце мене общество і обібрало.

— Так ви вже по земству служите? — здивувався Книш.

— Пенсійку невеличку вислужив… В одставку вийшов. А все-таки зложивши руки не хочеться сидіти. Привикне, бачите, собака за возом… Отак і я. Загнулося ще обществу послужити… Спасибі добрим людям, не обійшли: вибрали замісто копитана. Помаленьку живем з старою, — глухо повідав Рубець.

— То це ви сюди на вибори приїхали?

— На які там вибори! Непремінного хіба? Господь з ним! Більше ж, мабуть, п'ятсот рублів, ніж двісті сорок?

— То по своїм ділам? — знову допитується Книш, не второпавши, чого се Рубець у губернію забрався.

— Та ні! От недогадливі!.. Після виборів земський з'їзд… Мене, бачите, вибрали губернським гласним.

— Так он як? — здивувався Книш. — Поздоровляю!

— Спасибі! Хоч воно і