Читати книгу - "Сонячний Птах"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Якби я мала таку спроможність, я проголосила б для вас пророцтво, володарю, але в такому разі постане питання про оплату моєї послуги вам.
– А яка ціна твоєї послуги? – запитав Ланнон.
Він почервонів трохи густіше – то в ньому підіймався гнів. Він не звик, аби в нього щось вимагали.
– Святий отче, ви назвете ціну? – запитала Таніт у Гая, і диявол смикнув Гая за язик.
– Сто пальців чистого золота, – сказав він, перш ніж усвідомив, щó він бовкнув.
То була величезна ціна й виклик Ланнону, що примушував його відступити або заплатити. Таніт усміхнулася знову, провокативні ямочки з’явилися на її щоках, і вона витримала лютий погляд Ланнона, зустрівши його своїм холодним і зацікавленим поглядом. Гай несподівано усвідомив, що він поставив дівчину в дуже небезпечне становище. Ланнон не простить, що його заманили в таку халепу, і Гай поквапився надати йому бодай якийсь шлях до відступу.
– За цю плату Великий Лев може поставити стільки запитань, скільки він тримає пальців на рукояті свого меча.
Ланнон завагався, Гай побачив, що він ще сердитий, але трохи заспокоєний поправкою Гая.
– Я сумніваюся, щоб мудрість дитини коштувала стільки грошей, але мені цікаво випробувати цю дівку, – промурмотів Ланнон, хоч у виразі його обличчя не було найменшого сліду цікавості.
Він узяв свою чашу з вином, зробив великий ковток, потім утер бороду й подивився на Таніт.
– Я йду на північ із місією. Скажи мені, яким буде результат мого походу, – наказав він, і Таніт умостилася на шкіряній подушці, обсмикнувши зелену сукню навколо своїх ніг.
Вона трохи опустила голову, і її зелені очі, здавалося обернулися всередину. Серед гостей запала очікувальна тиша, й усі вони з цікавістю дивилися на неї. Гай помітив, що її щоки зблідли, а навколо її губів утворилася біла смужка.
– Там буде зібрано великий урожай, – хрипко пошепотіла Таніт дивним неприродним і монотонним голосом, – набагато більший, аніж сподівається або усвідомлює Великий Лев.
Гості заворушилися, позираючи одне на одного й пошепки обговорюючи відповідь. Ланнон спохмурнів, почувши слова дівчини.
– Ти говориш про урожай чи про смерть? – запитав він.
– Ви заберете смерть із собою, але смерть повернеться з вами, невідома й таємна, – відповіла Таніт.
Це було пророцтво несприятливе, молоді офіцери занепокоїлися, відразу протверезівши. Гай хотів би втрутитися – він жалкував за свої необмірковані слова та їхні наслідки. Він знав свого царя, знав, що він не вміє ані забувати, ані прощати.
– Чого я повинен боятися? – запитав Ланнон.
– Темряви, – не вагаючись, відповіла Таніт.
– Як я помру?
Ланнон тепер трусився від гніву, його голос звучав гортанно, а голубі очі здавалися мертвими.
– Від руки друга.
– Хто правитиме в Опеті після мене?
– Той, хто вб’є великого лева, – відповіла Таніт.
Ланнон відкинув чашу з вином убік, і вона впала на кам’яну підлогу, а вино забризкало ноги раба, який чекав поблизу.
– Великому леву настав кінець! – крикнув він. – Я вбив останніх – то ти смієш пророкувати загибель династії Барка?
– Це твоє шосте запитання, мій володарю. – Таніт підняла голову. – Я не бачу на нього відповіді.
– Заберіть її звідси! – загорлав Ланнон. – Женіть цю відьму геть.
І Гай негайно подав знак верховній жриці, щоб вона забрала дівчину, а рабові, щоб наповнив Ланнонову чашу вином, і другому рабові, щоб той приніс його лютню.
Після третьої пісні Гая Ланнон знову сміявся.
Напередодні того дня, коли легіони мали покинути Зенґ-Ганнон, Гай послав по жрицю Астарти та послушницю Таніт. Минуло вже п’ять днів після її катастрофічних пророцтв Ланнонові Гіканусу, й Гаєві знадобилася вся його сила волі, щоб не послати по неї раніше.
Коли вона прийшла, то була свіжіша й миловидніша, аніж він її пам’ятав. Поки жриця сиділа в затінку, Гай прогулювався з Таніт мурами міста, звідки було видно вулиці й двори, де військо лаштувалося в похід, а з другого боку – вони милувалися покритими лісом пагорбами й терасами, де раби працювали на чудово доглянутих виноградниках і в садах.
– Я наказав превелебній матері, щоб вона відправила тебе з конвоєм до Опета через серединне царство. Ти подорожуватимеш із дружинами царя, а в Опеті приєднаєшся до сестринства Астарти й чекатимеш мого повернення.
– Гаразд, мій володарю. – Її смиренний тон суперечив її зухвалому виразу.
Гай зупинився й подивився в її зелені очі, вона спокійно витримала його погляд, ледь помітно всміхаючись.
– Ти справді володієш даром передбачення, Таніт?
– Я не знаю, мій володарю.
– Що означали ті слова, які ти сказала царю?
– Я не знаю. То були слова, які прийшли в мою свідомість непроханими. Я не можу пояснити їх.
Гай кивнув головою і далі йшов мовчки. У цій дівчині була якась зворушлива невинність, поєднана зі світлим розумом і сонячним настроєм, якому неможливо було чинити опір. Гай знову зупинився, й вона чекала, коли він заговорить.
– Ти любиш богів, Таніт?
– Люблю.
– Ти віриш у те, що я призначений ними?
– Вірю, святий отче, – відповіла вона з такою переконаністю, з такою прозорою чесністю та пошаною, що Гай забув про свою стриманість.
У нього не залишалося сумніву, що вона інструмент, який можна використати, якщо використовувати його вміло.
– Яка твоя доля, Таніт? – несподівано запитав він.
– Я неспроможна бачити її, – відповіла вона, але вперше за час їхньої розмови завагалася. Гай знав, що вона почувається невпевнено. – Але я знаю одне: наша зустріч – частина цієї долі.
Гай відчув, як його серце тремтить від радості, але його голос пролунав грубо, коли він їй відповів:
– Стережися, дитино. Ти жриця, присвячена богині. Ти не повинна так розмовляти з чоловіком.
Таніт опустила очі, й її шкіра забарвилася у темно-рожевий колір. М’яке пасмо темного волосся впало їй на щоку, й вона відгорнула його назад рукою. Гай відчув, як його душа стискається від розпуки. Її присутність тепер була для нього фізичною агонією, бо хоч би яку велику потребу мав він у ній, він ніколи не зможе задовольнити її. Вона належить богам, заборонена, недоторканна.
– Ти це знаєш, – суворо застеріг її Гай. – Не жартуй із богами.
Вона подивилася на нього серйозним і стриманим поглядом, але Гай міг би заприсягтися, що помітив зблиски сміху й дражливої насмішки в її зелених очах.
– Ви помиляєтеся, ваша святосте. Я не мала на увазі стосунків між чоловіком і жінкою.
– Про що ж ти думала? – запитав Гай, розчарований її заперечливою відповіддю і відчуваючи порожнечу в нутрощах.
– Ми знайдемо відповідь на це запитання тоді, коли зустрінемося в Опеті, ваша святосте, – прошепотіла вона, і Гай
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сонячний Птах», після закриття браузера.