Читати книгу - "Сонячний Птах"

Ланнон стояв над глиняним ящиком із моделлю рельєфної мапи місцевості, що прилягала до великої річки. На сході здіймалися Хмари Ваала[22] – могутній водоспад, де річка падала з висоти в кількасот футів у темне провалля, й бризки від того потоку летіли високо в небо, утворюючи постійну хмару, що висіла над рівниною. Звідти річка витікала у глибоку долину, гаряче й нездорове місце, де на кожному березі стриміли високі скелі, покриті густим лісом і багаті на стада, що носили слонову кістку. На шістсот миль далі на схід річка входила на територію дравів і перетинала широку, вкриту намулами долину, яка затоплювалася в сезон дощів. Нарешті річка вливалася у східне море крізь десяток гирл, що утворювали широке віяло.

Ланнон показував головні особливості цієї місцевості на глиняній моделі своїм воєначальникам, іноді просячи підтвердження в командирів своїх гарнізонів, які утримували цей кордон протягом минулого року. У великому шкіряному наметі зібралося двадцятеро людей, і запони намету підняли, щоб пропустити сухий вітер і відкрити вид на широку долину нижче табору. Велика річка була майже невидима, бо ховалася за темною смугою зелених дерев над її берегами. Іноді від води, яка текла між деревами, сюди долітав відблиск сонячного світла. Далеко на півночі туманними синіми рядами пагорбів височів протилежний схил долини.

– Наші шпигуни з’ясували, де розташовані головні міста, в яких живуть племена. Вони стоять переважно на висотах, за день переходу від річки, й дуже важливо атакувати кожне плем’я в один і той самий день.

Він провадив нараду, щоб указати кожному зі своїх командирів місце переправи через річку й шлях повернення.

– Можна не боятися, що на нас нападуть, коли ми повертатимемося, якщо нам вдасться зламати їхній дух у перший день. Кожне плем’я тут перебуває у стані війни з іншими, тому жодне з них не поквапиться на допомогу іншому. Ми можемо зазнати невдачі тільки в єдиному випадку: якщо варварам передадуть застереження й вони розбіжаться, перш ніж ми нападемо.

Він розповів про свій план у всіх подробицях, приділивши увагу і проблемам постачання на дорогах для наступу й відступу, а в кінці розмови назвав дату атаки.

– Залишилося дванадцять днів від сьогодні. Це дає легіонам час підійти до переправ через річку, щоб вчасно добутися до поселень варварів.

Від табору на крутому березі долини великої річки Гай перекинув Шостий легіон Бен-Амона до гарнізонного форту Сет і розбив для легіону табір у лісі мопанових дерев, які мали затулити легіонерів від спостерігачів на протилежному березі. Розкладати багаття було заборонено протягом дня, а вночі їх ретельно затуляли, й чоловіки виготовляли плоти для переправи. Рясні дощі на заході підняли воду в річці, й подолати її вбрід стало неможливим.

Командир гарнізону Маґон Телена – високий, лисий, позбавлений ілюзій чоловік із жовтуватою шкірою й очима, які безперервно моргали через ендемічну хворобу, на яку часто хворіють на берегах цієї річки. Він здавався патетично радим, що Гай товаришитиме йому протягом кількох наступних днів, а Гаю його інформація здалася корисною, тому вони обідали разом щовечора – Гай пригощав зенґським вином, якого мав великий запас.

– Я наказав патрулям виконувати свої звичні обов’язки, як розпорядився ти, святосте.

– Добре. – Гай кивнув головою над мискою смаженої річкової риби та дикого рису. – Чи помітили вони якесь підсилення активності після мого прибуття?

– Ні, святосте. Військовий загін у кількасот чоловік перебрався минулої ночі через річку й напав на один із моїх постів. Нам було неважко відбити їхній напад і знищити півсотні.

– Чого вони домагаються такими рейдами?

– Захопити зброю й оцінити нашу силу.

– Чи противник такий активний на всьому кордоні?

– Ні, святосте. Але тут, біля Сета, нам протистоїть одне з найвойовничіших племен, венді – вони відзначаються надзвичайною хоробрістю. Ти, либонь, пам’ятаєш, як чотири роки тому ці люди в кількості двадцятьох тисяч знищили тутешній гарнізон і залишили долину…

– Я знаю, – урвав його Гай. – Я був із легіонами, коли ми зустріли їх біля Бгора.

– А, звичайно. Я тепер пригадую, що твій легіон був зарахований до почесного списку. – Командир гарнізону захихотів. – Із тих двадцятьох тисяч жоден не повернувся назад.

– Хоч воювали вони добре, як для поган, – зауважив Гай.

– Справді, святосте, вони виняткові в цьому, а протягом років, які минули після того, вони стали набагато грізнішими.

– Ти бачив їхнє місто?

– Ні, святосте, але в мене багато шпигунів. Воно розташоване на перших схилах крутого північного берега, там, де з плоскогір’я стікає річка-притока Кал.

– Скільки там населення?

– Думаю, близько півсотні тисяч.

– Так багато! – Гай підняв голову з повним ротом риби й витріщився на командира.

– Це численне плем’я – не всі вони живуть у місті. Вони володіють великими табунами худоби й розпорошені на широкій території.

– Їхнє місто укріплене?

– Це велике розтягнене скупчення хат, святосте. Деякі з них оточені примітивними палісадниками, але вони захищають їх лише від диких звірів.

Раб наповнив вином чашу Гая і забрав його порожню миску. Гай обхопив чашу руками й подивився невеселим поглядом на темно-червону рідину. Його мовчанка спантеличила командира, який зрештою бовкнув:

– А правда, що цар прибуде сюди завтра?

– Так. Ланнон Гіканус, піде в напад разом із моїм легіоном.

– Я ніколи не був відрекомендований йому, – промурмотів командир, і Гай проникливо уявив собі кар’єру вже немолодого офіцера без будь-якого покровителя чи перспектив, приреченого служити на дрібній посаді в пустелі.

– Я відрекомендую тебе йому, – пообіцяв Гай, і побачив вираз патетичної вдячності в очах співрозмовника.

Одна з бірем, які патрулювали річку, висадила сотню сокирників і лучників на протилежному березі вночі, й ще до світанку вони натягли лінії через річку.

У цьому місці річка мала триста кроків завширшки, брудний зелений потік води між крутими берегами, покритими густим лісом, а також очеретом і густою рослинністю. Плоти повиносили на берег і прикріпили петлями до ліній. Легіонери вантажилися на плоти групами по п’ятдесят, а слони переходили річку бродом, тягнучи за собою лінії з плотами.

Переправа відбувалася з добре відрепетируваною точністю – це не вперше легіонові доводилося перетинати широку річку. Не обійшлося без кількох дрібних інцидентів: двоє гоплітів упали з плотів і відразу пішли на дно під вагою свого озброєння; один із плотів перекинувся на мілкому біля берега, й купа людей та обладунків опинилася у воді, але ніхто не загинув, їх і зброю пощастило витягти на сухе; одному легіонеру, що заплутався в лініях, акуратно відтяло руку по лікоть, але переправу