Читати книгу - "Пригоди бравого вояки Швейка"

— Швейку, — прошипів з позаду Лукаш, — а щоб вам язик покрутило! Мовчіть, лотре!

Але лікар не дався вивести з рівноваги і сказав:

— Ага, ага! Розуміється, розуміється. Людина є завжди людиною, тільки чому не відзивається, коли її питають? — А звертаючись до свого оточення, сказав:

— Отже ходім дальше, мої панове…

Лукашевого батальйону таки не змінили. Страждання і нудьга позиційної війни затягнулися таки добряче. На вояках, ба навіть на старшинах наростала верства бруду, а воші множилися так страшно, що важко було дати їм раду. Боротьба з ними була далеко важча, ніж боротьба з противником. З противником можна було боротися крісами, баґнетами, скорострілами, гарматами, мінами, метачами вогню і ґранатами, проти вошей уся ця зброя була просто безсила.

Одного дня Швейк помітив, що Лукаш щораз частіше чухається і шукає в білизні за вошами.

— Мельдую послушно, — сказав Швейк, — що я навіть не знав, що пан оберлейтенант також мають воші. Може б так пана оберляйтнанта намастити сірою маззю — це на воші помагає, а я маю цієї мазі цілу коробку.

Лукаш прийняв радо Швейкову пропозицію, і Швейк вимастив його цілого тою гидкою мазюкою.

Лукаш натягнув по тім неприємнім масажі свіжу білизну, а відтак відчинив свій куферок, витягнув звідтам бронзову медаль і вручив її Швейкові, кажучи:

— На, маєш Швейку! Носи її собі. Пізніше дістанеш на це папір. Дістаєш її за відвагу і за обов’язковість, а зокрема за рятування старшини в небезпеці.

— Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, що ви справді знаходилися в поважній небезпеці, — сказав Швейк, усміхаючись задоволено. — Ще кілька днів і воші могли вас загризти вночі на смерть. Мельдую послушно, що дякую красно за медаль і йду тепер до лісу по дерево.

Москалі від часу до часу знов обстрілювали й бомбардували австрійські позиції. Уже смеркалося, а Швейк з деревом не повертався. Ще ніколи не барився так довго поза окопами.

Оберлейтенант вислав Балоуна, щоби пошукав Швейка по окопах і землянках, але Балоун вернувся небаром сумний і заплаканий, в товаристві якогось вояка. Балоун станув перед оберлейтенантом і мельдував крізь сльози:

— Мати Божа! Пане оберлейтенанте, слухняно голошу, що і Швейк вже небіжчик. Хай з Богом спочиває. Впав від кулі в лісі!

— Швейк? Хто вбив Швейка? — крикнув глибоко зворушений Лукаш.

Балоун крізь плач показав пальцем на присутнього вояка, а цей подав оберлейтенантові жовту бляшку і сказав:

— Слухняно голошу, що це є лєґітимаційна бляшка, яку знайдено при вбитому. Найшли його вбитого наші хлопці в лісі і принесли цю лєґітимацію. Швейк з вашої компанії, пане оберлейтенанте. Наш пан лейтенант прохає, щоби ви прислали людей, щоб вони забрали трупа. Може, одинадцятка сама схоче похоронити свого камрата.

Оберлейтенант відчинив бляшку: не було сумніву, що належала вона до Швейка. В середині стояло виразно написане: Йозеф Швейк з Праги, компанія 11-а, полк 91. Отже Швейка вже нема між живими. Нема вже веселої, добрячої і щирої людини, що вміла розганяти тугу смутку і нудьги з облич вояків і старшин. Не стало того, хто вмів глузувати собі з усяких труднощів і небезпек і не лякався сказати слова правди навіть високопоставленим особам. Забракло між живими хороброго вояки Швейка, що чванився сам своїм урядовим ідіотизмом, а проте був мудріший від соток інших сірих вояків. Швейк уже холодний, бездушний труп… Лукаш поблід. Серце в ньому завмерло. Дрижачими устами і сумним голосом сказав він:

— Де ж він лежить? Чи трупа вже принесли?

— Слухняно голошу, що трупа ми ще не принесли, лежить ще в лісі. Дістав в голову лускою шрапнелі…

Оберлейтенант пішов негайно з вояком до лісу, а тим часом Балоун поплакував і шукав вояків, щоб помогли йому викопати для Швейка могилу. Знайшовши їх, побіг з ними вслід за оберлейтенантом до лісу.

На краю лісу лежав горілиць убитий вояк. Був тільки у штанах, а над ним на корчику висіла блюза з трьома блискучими медалями. Недалеко від трупа стояли чоботи. Голова вбитого була сторощена. Вона лежала в калюжі крови і мозку. Оберлейтенант Лукаш глипнув на блюзу і переконався, що це була Швейкова блюза. Відіпняв від блюзи медалі і сказав до вояків:

— Тут під цим дубом викопайте для нього могилу.

По цих словах Лукаш швиденько покинув місце смерти свого вірного ординарця і сльози станули йому в очах.

— Бідний Швейк, — подумав Лукаш. — Глузував собі з усього, а з нього так несподівано і по-дурному поглузувала смерть.

Лукашеві здавалося, що тепер приходить черга на нього…

Балоун вернувся до окопів пізнім вечором, прибитий свіжим горем. Пригрів для оберлейтенанта вечерю і сів при світлі свічки до молитви з молитовником в руках.

— Швейкові, — сказав Балоун крізь сльози, — зробили ми гарний березовий хрестик і на дощинці виписали його ім’я й прізвище… Боже, Боже, такий золотий колєґа, така добра душа… І вже його нема між нами. Вже він у Бога… Гей, зложив ти, братчику, голову на чужій землі, у темному лісі. І ворон над тобою не закряче і не принесе вістки з рідної сторони…

Балоун говорив це гейби до себе, але говорив голосно і плакав, втираючи вуса й бороду брудним рукавом блюзи…

Лукаш не відповів нічого і положився спати. Балоун розгорнув молитовник і став молитися:

— Помолімся за усопших християн. Даруй їм, Господи, вічную пам’ять і мир їхній душі. Со святими упокой, Христе, раба Твоєго, амінь…

В тій хвилі захиталася дерга, що замість дверей заслонювала вхід до землянки. З-за дерги з’явилася якась біла постать.

— Пречистая Діво Мати Кльокоцька! — крикнув смертельно переляканий Балоун. — Дух Швейка! Не має спокою в могилі! Христе, Мати Божа…

Балоунові стало волосся дубом і він блідий, мов полотно, став подаватися до причі, де спав оберлейтенант. Біла постать підійшла до стіни і стала обмацувати наплечник, що висів на ній.

Балоун напівживий став закривати очі молитовником і блідими устами шептав: — Свят, Свят, Свят!… — Але біла мара не тільки не щезала, але підходила ще ближче…

— В ім’я Бога святого, в Тройці святій Єдиного, відійди, духу, відійди, духу!… В ім’я Бога нашого, Ісуса Христа на древі рознятого, взиваю тебе, духу, відійди! Геть! Геть! Геть! Свят, Свят…

Балоун кричав щораз голосніше, а мертвецька блідість покривала його лице.

— Балоуне, йолопе, не роби комедії, — сказала тихо мара. — Чи ти впився, чи зсунувся з глузду?… Тихо!… Стули писок і не буди оберлейтенанта. Герґот, не буди оберлейтенанта, а я