Читати книгу - "Дев'ятий дім, Лі Бардуго"

Сендоу мав виснажений вигляд, шкіра обвисла й була мертвотно-блідою. Нога в гіпсі стирчала вперед. Алекс пригадала, як стриміло зі стегна біле вістря кістки, і замислилася, чи слід їй перепросити за те, що покликала шакалів. Та якби вона цього не зробила, то була б мертвою, а декан Сендоу — вбивцею і, найімовірніше, теж мертвим. Як вони пояснили ці рани поліції? Лікарям, котрі їх зашивали? Можливо, їм не довелося пояснювати. Можливо, така влада, як у Лети, така влада, як у товариств, як у декана з Єльського університету, робила пояснення непотрібними.

Детектив Авель Тернер мав, як завжди, свіженький вигляд, був убраний у костюм антрацитового кольору з рожево-бузковою краваткою. Він улаштувався на краєчку великого розкладного крісла, запханого в куток і призначеного для відвідувачів, які залишалися з ночівлею.

Алекс подумала, що це вперше вони опинилися в одній кімнаті всі разом: Окулус, Данте, Центуріон і декан. Лише Вергілія бракувало. Може, якби вони так розпочали рік, усе склалося б інакше.

— Гадаю, мені слід почати з вибачень, — озвався Сендоу. Голос у нього був різкий. — Це був складний рік. Кілька складних років. Я хотів відмежувати смерть бідолашної дівчинки від Лети. Якби я знав про Достойницю, про експерименти «Сувою та ключа»... Утім, я сам не хотів розпитувати, чи не так?

Доус посовалася на вузькому ліжку.

— Що буде далі?

— З Ленса Ґрессанґа знімуть звинувачення у вбивстві, — відповів Тернер. — Проте його однаково звинувачуватимуть у зберіганні й розповсюджені. Вони з Тарою продавали психотропні речовини «Сувою та ключу» і, ймовірно, «Рукопису», до того ж ми перевірили телефон Блейка Кілі. Хтось нещодавно видалив з нього цілу купу великих файлів.

Алекс зберігала незворушний вираз обличчя.

— Але голосові повідомлення просвітили нас. Тара довідалася, на що здатна Достойниця і для чого Блейк нею користувався. Вона погрожувала повідомити поліцію. Не знаю, чого більше боявся Блейк: викриття чи шантажу, — але місця для любові між ними не залишилося.

— То він убив її?

— Ми допитали чимало друзів та знайомих Блейка Кілі, — повів далі Тернер. — Він був не з тих, хто любить жінок. Можливо, у нього траплялися загострення або він сам вживав наркотики. Останнім часом його поведінка була справді чудернацькою.

Чудернацькою. Як у людини, котра поїла із забитого туалету. Однак решта детективових слів мали сенс. Блейк навряд чи мав дівчат, якими користувався, за людей. Якщо Тара кинула виклик його самовладанню, крок до вбивства, можливо, був не такий аж великий. Коли Алекс пережила Тарину смерть, вона побачила над собою обличчя Ленса й припустила, що це чари, які приховують справжнього вбивцю. А що, як Блейк просто накачав Тару Достойницею та наказав їй бачити Ленсове обличчя? Чи мав наркотик аж таку силу?

Ще щось не давало спокою Стерн.

— Блейк сказав мені, що не вбивав Тару.

— Напавши на тебе, він, вочевидь, був не при тямі... — нагадав Сендоу.

— Ні, — озвалася Алекс, — коли... — Коли вона намагалася помститися за те, що він учинив із Мерсі. — Кілька днів тому. Він був під дією примусу.

Тернерові очі звузилися.

— Ти допитувала його?

— Мені випала нагода, і я скористалася нею.

— А зараз вдалий час, щоб критикувати методи Алекс? — тихо поцікавилася Доус.

Алекс штурхнула дівчину плечем у плече.

— Чудове зауваження. Якби я не стала скіпкою у ваших дупах, ніхто б і не подивився в інший бік від Ленса.

Тернер розреготався.

— Я досі відходжу, Стерн.

Сендоу страдницьки зітхнув.

— І я теж.

— Але ж її правда, — підтримала дівчину Доус.

— Так, — стримано погодився Сендоу, — її правда. Проте Блейк, можливо, вірив у власну невинність. А може, намагався догодити тому, хто застосував до нього примус. Примус — складна річ.

— А як щодо ґлуми, яку на мене нацькували? — запитала Алекс.

— Не знаю, — зізнався декан. — Але підозрюю, що той, хто нацькував... те чудовисько на Дарлінґтона, нацькував і ґлуму на тебе. Їм не хотілося, щоб Лета взялася за розслідування.

— Хто? — не здавалася Алекс. — Колін? Кейт? Як їм удалося взяти під контроль ґлуму?

Невже вони навмисно вибрали потвору, яка могла б кинути підозру на «Книгу та змію»?

«Ти просила мене розповісти, у що саме тебе втягнули. Тепер знаєш». Саме це сказав Дарлінґтон після того, як нацькував на неї шакалів. Та чи знав він? Чи розумів, що його власний розум, його любов до Лети та її місії намалюють у нього на спині мішень?

— Ми довідаємося про це, — пообіцяв Сендоу. — Обіцяю тобі, Алекс. Я не заспокоюся, поки не впораюсь із цим. Коліна Хатрі допитали. Очевидно, що вони з Тарою багато експериментували. З портальною магією, грошовими заклинаннями й дуже небезпечними речовинами. Не знаю, хто підбурював, але Тара прагнула піти далі й не дозволила б Колінові натиснути на гальма, а надто коли він і товариства вимагали більше... її підтримки.

Бо Тара скуштувала чогось більшого. Вона відчула справжню владу й знала, що це єдиний її шанс досягнути чогось.

— По суті, вона силувала Коліна, — вів далі Сендоу. — Усе це безчестя, і відбувалося воно простісінько в мене під носом. — Декан трохи посунувся вниз у візку. Він здавався старим і сірим. — Ти була в небезпеці, а я не захистив тебе. Ти підтримувала життя в Леті, а я надто зосередився на зникненні Дарлінґтона або намагався справити враження, що все гаразд, підтримуючи ілюзію випускників. Це було... Це було ганебно. Твоя цілеспрямованість гідна Лети, і ми з детективом Тернером повідомимо про це в наших звітах Раді.

— І що вона отримає за всі неприємності? — поцікавилася Доус, схрестивши руки. — Вам так кортіло вмити руки у справі з убивством Тари, а Стерн двічі мало не загинула.

— Тричі, — нагадала Алекс.

— Тричі. Вона заслуговує отримати за це якусь нагороду.

Брови Алекс поповзли вгору. Відколи це Доус узялася за роль ділка? Проте Сендоу просто кивнув. Це був світ quid pro quo[78]. «Бачиш, Дарлінґтоне? — подумала Алекс. — Я теж знаю кілька слів латиною».

Тернер підвівся.

— Хай би які нісенітниці ви тут вигадали, я не хочу їх чути. Ви можете вдавати, наче це