Читати книгу - "Дев'ятий дім, Лі Бардуго"

— Спробуйте не купувати нових костюмів.

— Нічого не можу обіцяти.

Алекс дивилася, як він повільно посунув геть. Вона хотіла сказати щось, гукнути його, змусити залишитися. Хороший хлопець Тернер зі своїм блискучим жетоном. Сендоу втупився поглядом у зчеплені руки, наче зосередився на особливо складному магічному фокусі. Можливо, зараз він розчепить долоні й випустить голуба.

— Я знаю, що цей семестр був для тебе важкий, — озвався він нарешті. — Напевно, я можу тобі дечим допомогти.

Алекс умить забула про Тернера й палаючий біль у боці.

— Як?

Декан відкашлявся.

— Я, напевно, можу зробити так, що ти складеш іспити. Не думаю, що буде мудрим рішенням заходити аж надто далеко, але...

— 3,5 бала має вистачити, — підказала Доус.

Алекс знала, що мала б відмовитися, мала б сказати, що хоче власноруч прокласти собі шлях. Саме так учинив би Дарлінґтон, так учинила б Доус, напевно, так учинили б Мерсі й Лорін. Але Тара сказала б «так». Нагода — це нагода. Алекс ще встигне побути чесною наступного року. Однак... Декан Сендоу якось дуже швидко погодився. А якими саме були умови цієї угоди?

— Що буде із «Сувоєм та ключем»? — поцікавилася дівчина. — З «Рукописом»? З усіма цими негідниками?

— Ми застосуємо дисциплінарні стягнення. Великі штрафи.

— Штрафи? Вони намагалися вбити мене. Вони майже напевно вбили Дарлінґтона.

— Ми зв’яжемося з трастовими фондами всіх Домів Серпанку й проведемо зустріч на Мангеттені.

Зустріч. Зі схемою розсаджування гостей. Може, навіть подадуть пунш із м’ятою і льодом. Алекс відчула, як усередині здіймається хвиля шаленої люті.

— Скажіть, а яку ціну хтось заплатить за все, що вони накоїли?

— Подивимося, — відповів Сендоу.

— Подивимося?

Декан підвів голову. Погляд у нього був злий, охоплений тим самим вогнем, що й під час зустрічі з сатанинською потворою в ніч під молодиком.

— Гадаєш, я не знаю, що їм зійде з рук? Гадаєш, мене це не займає? Достойницю передавали одне одному, як цукерку. До портальної магії залучили сторонніх, і один з них скористався нею, щоб напасти на представника Лети. «Рукопис» і «Сувій та ключ» слід вигнати з їхніх гробниць.

— Проте Лета не втручатиметься? — перепитала Доус.

— Щоб знищити ще двох з Древньої Вісімки? — з гіркотою в голосі озвався декан. — Нас тримають на плаву їхні благочинні внески, і йдеться не про «Святого Ельма» чи «Святого Аврелія». Це два найсильніші Доми. Їхні випускники надзвичайно впливові, і вони вже лобіюють амністію.

— Не розумію, — зізналася Алекс.

Їй слід було просто дати цій справі спокій, отримати прохідний бал за іспити й радіти, що пощастило вижити. Але вона не могла.

— Ви мусили знати, що врешті-решт усе цим скінчиться. Тернер має рацію. Ви прокачали машину. Дали їм ключі. Навіщо передавати магію, усю цю силу купці дітлахів?

Сендоу посунувся у візку ще нижче. Вогонь усередині згас.

— Молодість — ненадійний ресурс, Алекс. Випускникам потрібні товариства; ціла мережа контактів і когорти тих, хто залежить від їхньої магії. Саме тому випускники повертаються сюди, саме тому трастові фонди зводять гробниці.

— Отже, ніхто не заплатить, — підсумувала Алекс.

Окрім Тари. Окрім Дарлінґтона. Окрім неї та Доус. Можливо, вони були лицарями — досить цінними фігурами, котрими, одначе, легко пожертвувати під час тривалої партії.

Доус кинула на декана крижаний погляд.

— Вам краще піти.

Сендоу, похнюпившись, виїхав на візку в коридор.

— Твоя правда, — сказала аспірантка, коли вони залишилися вдвох. — Їм усім це зійде з рук.

Раптом у двері рвучко постукали.

— Міс Доус, ваша сестра приїхала забрати вас, — повідомила Джин. А тоді тицьнула пальцем в Алекс: — А вам слід відпочивати у власному ліжку, панянко. Я повернуся з візком.

— Ти їдеш звідси?

Алекс не хотіла звинувачувати Доус. Та врятувала їй життя.

— Вона живе у Вестпорті. Мені просто треба... — Дівчина похитала головою. — Це мала бути дослідницька робота. Але все зайшло надто далеко.

— Так і є, — погодилася Алекс.

Якби квартира її мами була за кілька залізничних станцій, а не за кілька тисяч кілометрів від коледжу, вона б теж не заперечувала проти того, аби скрутитися в мами на канапі на тиждень або й цілий сезон.

Алекс вилізла з ліжка.

— Бережи себе, Доус. Дивися нікудишні передачі по телеку й просто побудь нормальною.

— Лишись тут, — запротестувала аспірантка. — Я хочу, щоб ти познайомилася з нею.

Алекс змусила себе всміхнутися.

— Зайдіть до мене, перш ніж поїдете. Мені потрібно ковтнути трохи того солоденького-солоденького парацетамолу, щоб триматися на ногах, адже я не хочу, щоб мила сестричка Джин везла мене на візку.

Вона якомога швидше потупцяла до дверей, перш ніж Доус не сказала ще чогось.

Алекс повернулася до палати, щоб забрати телефон і висмикнути крапельницю. Одягу й черевиків ніде не було видно, мабуть, їх забрали як речові докази. Напевно, вона більше ніколи їх не побачить.

Вона знала, що її план був безрозсудний, але не збиралася залишатися тут. Не хотілося вдавати, наче веде розважливі розмови про те, що не мало жодного сенсу.

Сендоу може перепрошувати скільки йому заманеться. Алекс не почувалася безпечно. І доводилося замислитись, чи почуватиметься вона ще колись безпечно. «Ми вівчарі». Та хто захистить їх від вовків? Блейк Кілі помер і зник, його гарненький череп розтрощили на шматочки. А що станеться з Кейт Мастерс і «Рукописом», які випустили на волю Достойницю, щоб заощадити кілька доларів? А як щодо Коліна — палкого геніального Коліна з порослим щетиною обличчям — і решти членів «Сувою та ключа», котрі продавали свої таємниці злочинцям і, ймовірно, нацькували на Дарлінґтона потвору? А як щодо ґлуми? Голем в окулярах мало не вбив її, але це нікого не цікавило. На Доус напали. Декан Сендоу мало не стік кров’ю на килимку в коридорі. Невже вони не мали жодної цінності?

Ніхто ні з чим не розбиратиметься. Нічого не зміниться. Забагато впливових людей потребували магії, що жила в Нью-Гейвені й що за нею доглядали Доми Серпанку. Тепер розслідування вели Сендоу