Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Ведмеже місто 📚 - Українською

Читати книгу - "Ведмеже місто"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ведмеже місто" автора Фредрік Бакман. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 109 110
Перейти на сторінку:
тут таке… ми не зможемо навіть платити зарплату основній команді… Господи, можливо, восени у нас навіть не буде клубу.

Беньї переносить вагу на ногу. Цього разу — на здорову, а не на поламану.

— Я просто хочу грати.

Петер сміється.

— Припини, Беньї, та з твоїм, бляха, талантом і серцем ти можеш СТАТИ великим гравцем. Я серйозно. За пару років ти можеш грати на елітному рівні. У Геді буде фантастична команда, фінансові ресурси… там у тебе будуть кращі можливості для розвитку.

Беньї байдуже знизує плечима. Відповідає коротко й безкомпромісно:

— Але я з Бйорнстада.

Коли того року в льодовій арені відкриють школу ковзанярів, тренерами виберуть чотирьох підлітків. Вони стануть у центральному колі, розфарбованому в кольори клубу: зелений, білий і коричневий — як ліс, лід і земля. Ці краї створили хокейний клуб, який подібний на них. Міцний і твердий у своїй любові й у всьому іншому.

Хлопці подивляться на ведмедя, намальованого в них під ногами. Дітьми вони боялися його, часом і зараз бояться. Амат, Захаріас, Бубу і Беньямін: двом щойно виповнилося шістнадцять, двом скоро буде по вісімнадцять. За десять років двоє з них будуть професіоналами. Один стане татом. Одного не буде в живих.

У Беньї дзвонить телефон. Він не відповідає. Телефон знову дзвонить, він дістає його з кишені й дивиться на номер. Глибоко і різко вдихає, а тоді вимикає мобільник.

На автобусній зупинці стоїть басист із валізою. Він востаннє набирає той самий номер. Тоді сідає до автобуса й від’їжджає. Він ніколи сюди не повернеться, але через десять років він випадково побачить по телевізору обличчя Беньяміна і миттю про все згадає. Пучки пальців і погляди. Склянки на стертій барній стійці, дим у мовчазному лісі. Згадає відчуття, коли до шкіри торкається сніг, що падає в березні, і хлопця з сумними очима і диким серцем, який учив його їздити на ковзанах.

Коли діти виходять на лід, переступають той самий сантиметр і втрачають рівновагу, хлопці в центрі сміються і допомагають малим підвестися. Намагаються пояснити, що є інші способи гальмувати — і не треба врізатися обличчям у бортик.

Ніхто з них не побачить першого кроку дитини, яка останньою виходить на лід. Їй чотири роки, маленьке худе дівча в завеликих рукавичках і вся в синцях — таких, які всі помічають, але про які ніхто не запитує. Шолом сповзає їй на обличчя, але однаково видно погляд.

Адрі й Суне підуть за нею, готові підхопити дівчинку, якщо виникне потреба, аж поки не зрозуміють, що не потрібно. У наступному сезоні четверо хлопців у центрі зберуть нову основну команду, але це не матиме значення, бо через десять років не їхні імена змусять людей у цьому місті розправляти плечі.

Усі будуть прибріхувати й запевняти, що були там і все бачили. Перші кроки на льоду тієї дівчинки, яка стане найбільшим талантом за всю історію клубу. Всі будуть говорити, що вони ще тоді знали.

Бо ведмедя в цих краях упізнають.

А квітуча вишня завжди пахне вишнею.

Так завжди у хокейних містах.

Подяки автора

Спершу подякую тим людям, які допомогли мені з найважчими частинами цієї історії, але з різних причин просили не писати тут їхні імена. Я ваш величезний боржник.

З особливою вдячністю схиляю голову перед усіма хокеїстами, капітанами, суддями й батьками, які дозволили мені відвідувати матчі та тренування і ставити різні дивні запитання.

Особливі подяки — моєму другові й колезі Нікласу Натт-ок-Даґу, моїй видавчині Софії Браттселіус Тунфорс, моїй редакторці Ваньї Вінтер і моєму агенту Туру Юнассону. Разом із моєю сім’єю ви зіграли найважливішу роль в появі цієї книжки. Дякую, що підтримували мене до самого кінця.

Далі я хотів би висловити надзвичайно велику вдячність названим нижче людям — без їхньої допомоги усе це так і залишилося б ідеєю та стосом аркушів: Тобіас Старк, історик і дослідник хокею на кафедрі спорту в Університеті Ліннея; Ісабель Больтенстерн і Юнатан Ліндквіст — ви невичерпні джерела знань і класні чортяки, строгі, але справедливі критики, навіть коли ранили моє делікатне «я» письменника. Еріка Гольст, Йон Лінд, Юган Форсберґ, Андреас Гаара, Ульф Енґман і Фредрік Ґладер — хокейні експерти, які нечувано щедро вділяли мені свій час, коли в мене були лише недоладно хаотичні ідеї. Дякую Андерсу Даленіусу — за повчальні розмови про собак і рушниці. Софії Б. Карлссон — за довгі балачки і влучні відповіді про спорт і життя. Роберту Петтерссону — за трива-а-алу й терплячу переписку мейлами. Аттілі Тереку — за особливу мудрість у питаннях хімії. Ісакові й Расмусу з «Monkeysports» в Сьодертельє за те, що дозволили мені весь день вештатися в крамниці й вивчати хокейне спорядження. Ліні «Рисі» Еклунд і «Pancrase Gym» — за те, що я міг відвідувати вас і слухати розповіді про любов до спорту. Югану Сіллену — за те, що ніколи не доводиться чекати, щоб почути твою думку. А також усім експертам з широких просторів права, що вишикувалися уздовж мого шляху і вказували мені на деталі й формальності, усім вам, хто в той чи інший спосіб читав, думав і розмірковував над частинами надісланого рукопису Вас надто багато, щоб я міг згадати тут кожного, але сподіваюся, що ви знаєте: я пам’ятаю.

Також дякую Анні Свенссон і Ліні Коберґ Стене з «Kult PR» за тяжку працю і гучний регіт під час хаотичних автограф-сесій по обіді, і Карін Валлен за все інше: пригоди, ідеї, палкі дискусії і довгі об’їзні дороги до кіосків, де смачні хот-доги. Нільсові Ульсону — за весь час та енергію, витрачені на чотири обкладинки поспіль, щоб книжка могла запам’ятатися при першому погляді. Еріку Тунфорсу, який, зробивши для мене ведмедя, вловив так багато з того, що я хотів сказати про «Бйорнстад-Хокей». «Salomonsson Agency» — за те, що даєте мені можливість бачити світ. Пелле Сільвебю, Бенґту Карлссону і Крістіні Тулін — за те, що тримаєте в порядку документацію. Оскару Уллерупу — за «гучніше-плейліст» (та інші блискучі штуки, які я, імовірно, цупив у тебе роками). Ріаду Хаддуче, Юнесові Яддіду та Ерікові Едлунду — за все, що ви мені дали, і що були поруч упродовж майже двадцятирічної дружби.

Наприкінці я, звісно ж, хочу подякувати всім у видавництві «Piratforlaget», хто повірив у мою ідею. Перш за все Анн-Марі Скарп, яка вислухала мене і довірилась

1 ... 109 110
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ведмеже місто», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ведмеже місто"