Читати книгу - "Поцілуй Першим, Ольга Манілова"

Потім усе до біса летить. Вона мені потилицю дряпає зі стогоном, і розум мій з троса зривається, вантажним ліфтом вниз мчить.

Просить мене в спальню піти. Несу її туди, за рот цапаючи. Вона посміхається, і я перетискаю їй стигде стегно . Стопорюсь, хоч вона не злиться.

На ліжку Аліса стягувати з себе одяг починає. Я футболку стягую, а потім зависаю. Спостерігаю, як вона швидко руками скрізь проходитися. Голою повністю залишається. Сама. На моєму ліжку. Тут.

— Щ-щось не так? — підводиться вона на ліктях, і одну ногу іншою смикає.

Усе так. Усе, три чорти, так. Просто закоротило в мізках.

Планую по повній її спочатку обслужити, і послідовність витримати.

Воно все навпаки виходить.

Лижемося, по покривалу катаємося, кусаємося. Вона в себе мій стояк направляє. Я, як електричним дротом обсмажений, у неї влітаю.

Розходимося на таку міць, що я від усіх ціх хлюпів останні атоми своєї голови втрачаю.

Вона гаряча, м'яка. Зовсім волога, пропарилася потім від мене. М'язи у мене один одного зажерти хочуть, такий натиск видаю.

У якийсь момент її цілком втискаю в себе, і ось так на себе смикаю, а вона нічого вдіяти не може. Нам із нею подобається таке. Вона від безпорадності завжди починає мочити мені член ще більше. І я тоді на самий пік кайфу злітаю.

Дає мені стогони свої випити. Навколо члена мимоволі стискається і контролювати себе не може. Перекочуємося знову по ліжку після розрядки. Нагадую їй із кожним поворотом, що вона назавжди моя тільки.

Потім я їй руки розводжу і нарешті насолодитися засмаглим тілом вдосталь можу.

Спускаюся губами до грудей. У мене з ними особливі стосунки. Довірчі. Цицьки мої рідні, трясця, і вони всі — мої по праву. Я їх пещу, облизую — вони слухаються. Соски стирчать. Злегка караю їх, вони рум'янцем заливаються, слухняно в рот прослизають. Заклично колишуться, тоді я труся і  трохи звірїю. За мурахами ховаються, а я сліди своїх губ скрізь друкую. І просто носом окружності пропахую, як солодко пахнуть вони...

— Васю?

Піднімаю голову, змокла Аліса вище пихкає:

— Я ще тут, не забув? Ти... від них живого місця не залишиш.

Доводжу її потім до безпорадного мукання в подушку.

Даю Алісі трохи перепочити Алісі. Вона копошиться в мене у волоссі, як мавпочка, поки я планшет перевіряю.

Показую, що мені на Петренка злили. Вона хіхікає. Я в космос пружиною на серці вилітаю і назад, згорати в земній атмосфері. Ще хочу дизайн спорткомплексу їй показати, але не сьогодні.

Вона на боці лежить, на мене дивиться, коли я за адміністрацію, яка ховсім здуріла, пояснюю, розмахуючи руками. Вона багатьох депутатів знає, так чи інакше, тому вдвох проходимося по них усіми лайками.

Потім придумуємо, що з будівлею біля музею робити. Аліса трохи скута, бо я повним козлом був, але я ще розтормошу її.

Притаскую нам води, алкоголю. Собі — ікру з хлібом. А їй цукерки. Благо, одна коробка знайшлася. Потрібно потім замовити всякого для неї і малого.

Аліса на моє поїдання бутерброда дивиться зацікавлено.

— Хочеш? — пропоную, прожувавши нормально.

Сміється, і в подушку втикається. Мабуть, моє поглинання їжі не дуже елегантне, як і сам бутерброд.

— Не смійся над старим.

І шльопаю її добротно по апетитній дупці, що боковим вигином до мене повернута.

У мене рогівки очей льодом закупорює. Нудота волохатим валуном прокочується до горла. Дивлюся на шкіру, що зарум'янилася, і не можу повірити, що я щойно це зробив.

Очима вбираю її обличчя, але вона... не засмучена і не сердиться. Ногами перебирає злегка, і впирається скронею в долоню напівзігнутої руки.

— Вибач, Алісо, я не думав узагалі, — швидко навалюю, від паніки, найімовірніше.

Вона хмуриться задумливо. І, блін, тільки зараз, мабуть, розуміє.

Тобто, я ще гірше зробив. Вона навіть не сприйняла це як порівняння. Вона не згадала той жах.

— Ти чого? — заїкається Аліса. — Я... я не... у мене немає травми на всю голову. Це ж... інше зовсім. Просто ляпанець.

***

Дорогі читачі, оновлення будуть о шостій ранку