Читати книгу - "(не) ідеальний чоловік, Катерина Орєхова"

Здається, я ще ніколи не збиралася так ретельно, навіть на аукціон. Прогуляла університет та взяла вихідний на роботі. Спекла своє фірмове печиво, хоча Рома казав, що нічого не потрібно. Переживала перед зустріччю з його батьками так, ніби я мала стрибнути зі скелі без страховки.

Я не знала, як знайомиться з батьками хлопця. Ніколи цього не робила і зараз шкодувала, що мені нема з ким поговорити. Аліса теж такого досвіду не мала, тому вона допомогти не могла. Костя відверто сміявся з моїх переживань, а Рома запевняв, що все буде добре.

Ось так я і залишилася віч-на-віч зі своїми нервами та гарною уявою. А якщо я їм не сподобаюся? Скільки таких історій, коли дівчину не приймає сім'я хлопця?

"Вже виїхав, буду за пів години", — повідомлення від Роми вирвало мене з думок і змусило повернутися до вибору сукні.

Я вже годину стояла перед дзеркалом, приміряючи різні вбрання. Спочатку хотіла одягнути ошатну сукню, але вирішила, що вона буде не дуже доречною за містом. До того ж Рома щось говорив про шашлики. Одягнулася в джинси та светр і стала схожа на дівчинку-підлітка. Все-таки є недоліки маленького зросту.

Зараз я стояла перед відчиненими дверцятами шафи в одній спідній білизні та намагалася побачити там щось, що могло врятувати мене сьогодні. Несподівано погляд упав на джинсову спідницю. Вона була темно-сірою та довгою, але з досить глибоким розрізом попереду. Натягнувши на себе колготки та спідницю, я зрозуміла, що на правильному шляху. Виглядало досить спокійно, але все ж таки цікавіше, ніж у джинсах. Задоволено заплескала в долоні, коли надягла зелений мохеровий светр і подивилася на себе в дзеркало. Так, такі речі однозначно виглядали дуже цікаво. Начебто просто, але з родзинкою. Черевики, коротка дублянка. Шапка в колір светра, а ось шарф я вирішила проігнорувати — буде привід підставити Ромі шийку, яку він так любить цілувати.

Підхопивши зі столу сумочку та коробочку з печивом, я вибігла з дому якраз у той момент, коли під'їхав Рома.

Заскочивши в машину, я одразу ж потяглася за поцілунком. Вже зрозуміла, що хлопцеві особливо подобалося, коли я сама проявляла ініціативу. Тому намагалася його балувати такими проявами почуттів.

Рома не втратив свого шансу і тут же поглибив поцілунок, злегка стискаючи мої коліна, обтягнуті тонким капроном.

— Ти маєш чудовий вигляд, — прошепотів він, відриваючись від моїх губ. — У мене для тебе є дещо.

Хлопець потягнувся і відчинив бардачок, дістаючи звідти маленьку коробочку. А я відчула, як у мене округляються очі.

— Коли побачив, одразу про тебе подумав, — Роман дістав ланцюжок і кулон у вигляді світлячка. — Бо ти — моє світло...

— Ромо, — тільки й змогла пробурмотіти я, відчуваючи його тремтячі пальці у себе на шиї. Хлопець намагався застебнути кулон. Я трохи нахилила голову, полегшуючи йому завдання. Як тільки Рома відсторонився, я торкнулася світлячка кінчиками пальців. Тепло розливалося тілом.

Бо ти – моє світло…

Саме так сказав Рома, знову змушуючи мене потопати у коханні.

— Дякую, — видихнула я і знову притулилася до Роми. — Я ніколи не зніматиму його.

Якийсь час ми просто сиділи в обіймах один одного. Не хотілося навіть говорити та руйнувати момент.

— Крихітко, — хлопець таки вирішив порушити блаженну тишу і повернути нас у реальність. — Сьогодні до батьків їдемо не лише ми, а й Андрій. Ми з ним п'ять років не спілкувалися, а зараз батько хоче нас помирити. Говорить, що досить нам воювати. А може, все ще сподівається повернути мене в сімейний бізнес.

— І що ти думаєш із цього приводу?

— Думаю, що в мене вистачає роботи, — посміхнувся Рома. — Просто не знаю як поводитиметься Андрій і хочу, щоб ти була готова до різних сценаріїв, добре?

— Що це означає «до різних сценаріїв»? — здивовано перепитала я.

— Андрій може бути дуже жорстоким, якщо захоче, — пробурмотів Рома. — Навряд чи його стримає присутність моїх батьків. Але тебе я образити не дам, не сумнівайся.

— Ні секунди в тобі не сумнівалася, — я підбадьорливо посміхнулася хлопцеві. — Не хвилюйся, я буду з тобою. І впевнена, що цей вечір пройде добре.

Всю дорогу я намагалася підбадьорити Рому, який переживав, але намагався це приховати. Я ж відчайдушно прокручувала в голові те, що на мене чекає знайомство не тільки з батьками коханого чоловіка, але і з людиною, яка його підставила. Я завжди була миролюбною людиною, але зараз хотілося врізати Андрію, щоб він більше ніколи не наважувався підставляти людей, які прийняли його в сім'ю.

Коли ми під'їхали до будинку батьків Роми, я стала нервувати ще сильніше. Щойно ми в'їхали у двір і припаркувалися, як вхідні двері відчинилися і на порозі опинилася пара. Жінка, злегка повна і дуже усміхнена, і чоловік, статний та з допитливим поглядом.

— А може не треба? — пробурмотіла я, стискаючи Ромину руку. Він тут же нахилився до мене, цілуючи та начебто таким чином передаючи мені свою впевненість.

— Все буде добре, навіть не сумнівайся, — хлопець вистрибнув із машини й привітно помахав батькам, відчиняючи мені дверцята. Я трохи посміхнулася парі, яка уважно спостерігала за нами, але навіть мені здалася ця посмішка напруженою. Рома швидко дістав із заднього сидіння квіти і якийсь пакет, а я все також стискала коробку зі своїм печивом. Чомусь зараз мені здалося не дуже гарною ідеєю принести свою випічку, краще купила б щось у кондитерській. Ні, мені захотілося виділитися!