Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Шум і лють, Вільям Фолкнер 📚 - Українською

Читати книгу - "Шум і лють, Вільям Фолкнер"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Шум і лють" автора Вільям Фолкнер. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 94
Перейти на сторінку:
туди не пускає.

А там співають.

— Ходім! — Ті-Пі мені. — Погуляємо з Квентіною та Ластером. Ходім!

Квентіна з Ластером бавляться в брудяці перед будиночком, де живе Ті-Пі. В оселі вогонь, то жбухне, то опаде, а перед вогнем Роскус чорною тінню сидить.

— От і третього забрав Пан Біг, — каже Роскус. — А я ж казав: так буде — ще позаторік говорив. Лихе воно, оце місце.

— То чо’ ти не переселився деінде? — йому Ділсі. Саме роздягала мене. — Он Верш — через ті твої теревені: «Лихе місце! Лихе місце!» — подався хлопець до Мемфіса. Чи ж цього тобі не задосить?

— То нехай усе лихо, яке тільки чигало на Верша, на цьому й скінчиться, — каже Роскус.

Тут увійшла Фроні.

— Усе попорали? — питається Ділсі.

— Ті-Пі закінчує, — каже Фроні. — А міс Келайн тебе кличе — Квентіну обкладати.

— Прийду, як тільки спроможусь, — каже Ділсі. — Наче не знає досі, що я ж не на крилах пурхаю.

— От і я тобі те самісіньке торочу, — їй Роскус. — Яке тут може бути щастя, коли не можна й згадувати імені рідної дитини?

— Та вгамуйся ти, — йому Ділсі. — Хочеш, щоб він знову законцертував?

— Ростити дитя, і щоб воно й не знало навіть, як звати його рідну маму, — бурчить Роскус.

— Не твоя то печаль, то й не суши собі цим голови, — йому Ділсі. — Я всіх їх повирощувала, то й цю дитину підійму якось. А зараз усі цитьте! Дайте йому хоч заснути.

— Імені не називати! — каже Фроні. — Наче він тямить, як кого звати.

— Ану скажи тільки! То й побачиш, тямить чи ні, — Ділсі каже. — Скажи це ім’я при ньому, як він спатиме — враз почує й прокинеться.

— Він куди більше тямить, ніж людям гадається, — каже Роскус. — Він усі три рази передчував, коли наставав їхній час, — мов отой пойнтер, незгірш. Тямить, і коли його остання година прийде, ото тільки слів не знає, щоб ними це висловити. І коли твоя прийде. Чи й моя.

— Мамо! А переклади Ластера від нього в інше ліжко, — каже Фроні. — А то цей хлопчина ще й Ластера нам зурочить.

— А бодай тя занімило! — каже Ділсі. — Розумнішого нічого не придумала? Знайшла, до кого дослухатися, — до Роскуса. Лягай, Бенджі.

Ділсі мене підштовхнула, то я й ліг — туди, де вже лежав і спав Ластер. Ділсі взяла продовгастий шмат дерева й поклала поміж Ластером і мною. — Лежи на своїй половині — на Ластерову тобі не можна, — каже вона. — Ластер маленький, а ти ж не хотів би завдати йому болю, правда?

— Туди ще не можна, — каже Ті-Пі. — Зачекай.

Ми визираємо з-за рогу будинку, дивимось, як від’їздять ридвани.

— Ось тепер можна, — каже Ті-Пі. — Підхопив Квентіну на руки, й ми побігли в кінець паркану, витріщаємось, як вони їдуть. — Он у тому його везуть, — каже Ті-Пі. — У тім, що з віконцями. Дивись. Ото він там лежить. Бачиш?

— Ходімо, — каже Ластер. — Я занесу цього м’ячика додому, щоб не загубився. Ні, паничу, тобі цього м’ячика не можна! Якщо дорослі побачать його в тебе, то скажуть, що ти його вкрав. Тож не рюмсай. Тобі його не можна. Та й нащо він тобі? Гуляти й м’ячати все одно не вмієш.

Фроні й Ті-Пі бавляться на землі біля ґанку. Ті-Пі напхав у пляшку світлячків.

— Як це вам дозволили ще погуляти? — питається Фроні.

— Там у нас гості, — Кедді каже. — І тато звелів, щоб сьогодні всі мене слухались. Ось чому і ти, й Ті-Пі маєте мене слухатись.

— А я тебе не слухатимусь, — їй Джейсон. — І Фроні з Ті-Пі теж не повинні тебе слухатись.

— А таки слухатимуться, якщо я їм накажу! — каже Кедді. — Ото тільки, можливо, я їм нічого й не наказуватиму.

— Ті-Пі нікого з вас не послухається, — їй Фроні. — А що, похорон уже розпочався?

— А що воно таке — похорон? — питається Джейсон.

— Чи ж мама тобі не наказувала їм не казати? — каже Верш.

— Похорон — це коли голосять, — пояснила Фроні. — На похороні в тітоньки Б’юли Клей два дні голосили.

В Ділсіній оселі голосять. То Ділсі голосить. Коли Ділсі заголосила, Ластер нам і каже: «Тихо!» — й ми принишкли, а тоді я заплакав, і Синій завив під ґанком. Потім Ділсі замовкла, то помовкли й ми.

— Та ні, — каже Кедді. — То в чорнюків таке буває. А в білих немає жодних похоронів.

— Фроні! Мама ж не веліла розказувати їм, — каже Верш.

— А що не веліла розказувати? — питається Кедді.

Ділсі голосила, і тоді, коли ми зачули, я й собі заплакав, а Синій завив під ґанком. «Ластере! — каже Фроні з вікна. — Одведи їх до повітки. Маю кухторити, а нічого ж не виходить через цей галас. І того пса забери. Всіх їх забери геть!»

«Не піду до повітки! — їй Ластер. — Бо ще дідусь приверзеться. Я бачив його вчора ввечері — махав мені руками з повітки».

— І чого б то їм не розповідати? — питається Фроні. — Білі теж помирають. Он ваша бабуся померла — хіба ж не так само, як і перша-ліпша чорнючка?

— То собаки помирають, — Кедді каже. — Та ще коні — он як Ненсі упала в канаву, й Роскус пристрелив її, й налетіли мишоїди, розклювали її до кісток.

Під місячним сяйвом кругляться кістки, випинаються з канави, де темна лоза, а канава чорна, так наче деякі плями позникали. А тоді й всі вони позникали, і стало темно, а коли я змовк, щоб ухопити повітря й заплакати знову, то почув маму, й чиюсь ходу, що швидко-швидко геть-геть, і розчув його запах. Тут кімната прийшла, але очі мені заплющились. І я не перестав. Чую той дух. Ті-Пі розщібає шпильку на постелі.

— Тихо! — каже він. — Тссссс…

Але ж я все чую той дух. Ті-Пі посадив мене на ліжку, швидко одягає.

— Тихо, Бенджі, — каже він. — Підемо до нас. Ти ж хочеш знову опинитися в нас, там Фроні. Тихо! Тссссс…

Зашнурував мені черевики, надягнув на голову мені шапку, й ми вийшли. У коридорі світло. А за коридором нам чути маму.

— Тихо-тихо, Бенджі, — каже Ті-Пі. — Ось ми вже й виходимо.

Відчинилися двері, й запах у ніс ударив, і виткнулася чиясь голова.

— Міг би ти вивести його з дому?

— Оце ж ми якраз і виходимо, — каже Ті-Пі. Ділсі вийшла нагору східцями.

— Тихо, Бенджі, — каже вона. — Тсссс! Одведи його до нас, Ті-Пі. Фроні йому постеле. І всі будьте біля нього, не відходьте. Тихо, Бенджі. Йди собі з Ті-Пі.

І пішла туди, де чути маму.

— Хай і

1 ... 10 11 12 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шум і лють, Вільям Фолкнер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шум і лють, Вільям Фолкнер"