Читати книгу - "Дожени або зникни, Наталі Саксаганська"

Настав ранок і Орест зустрів його напрочуд бадьоро. Він прийняв душ і навіть вирушив на пробіжку, чого уже як зо два тижні не робив. 

Сьогодні він дещо  жадав. Це дещо  засіло міцно в  його голові, і ніяк не давало спокою   — знайти власницю щоденника. 

Вчора юнак наткнувся на останній запис Солі, оскільки далі були лише вирвані аркуші і все…

Але він хотів більшого, сам цього не очікуючи, та він втягнувся в її «писанину». Саме так, на початку, він називав  її щоденник.   Але тепер  його дратувало те,  що він так і не дізнається історію цієї дівчини. Це наче обірвати фільм на самому цікавому моменті.

Він прокинувся о шостій, і вже всіх поставив на вуха. Все ж таки він Левицький, а Левицькі завжди отримують чого хочуть.. 

Він не замислювався над тим, що їй скаже, можливо, просто віддасть щоденника. Але це буде потім. А зараз перше, що потрібно зробити   —  знайти її. А далі вже якось буде. 

Після пробіжки   хлопець засів в інстаграм. Адже всі  дівчата точно повинні бути в інсті. Але окрім імʼя він  нічого про неї не знав, хоча б прізвище знати… 

Інсту прийшлось поки що відставити. Тоді він допетрав, що прізвище можна дізнатися через агентство, яке займається продажем  будинку Соломії. 

Звісно, інформація конфіденційна, але дещо він все ж таки навчився у татуся  — скрізь мати необхідні звʼязки і важелі для вирішення любої проблеми.

Тому в контактах він знайшов ім'я потрібної йому людини.  Юра  працював у батька одним із рієлторів, і колись вже хлопець звертався до нього.

 — Доброго ранку, це Орест. Мені потрібна допомога. 

 — Але зараз ще так рано. 

 — Хто рано встає.. далі ти сам знаєш. Отже, до справи. Мені потрібна інфа про одну людину. Адресу, де вона мешкала я переслав тобі в месенджер, мені потрібні дані про власника. 

 — Але Оресте, це ж  конфіденційно. 

 — Гарно віддячу. 

 — Добре, подивлюся, що можна дізнатися.

Далі він набрав Тіма, той не відразу відповів, але все ж таки з третього разу взяв слухавку. 

 — Бро, ти за мною скучив? Сьома ранку, вихідний. 

 — Тіме, потрібно зустрітися. 

 — Зараз?! Іди по далі, я ще сплю. 

 — Досить дрихнути. Давай о девʼятій в нашій кав'ярні?

 — Подивимось. 

Але він знав, що друг прийде. 

Орест приїхав раніше, він зайняв столик, хоча крім нього відвідувачів не було.

  —  Що за гарячка??  —Нарешті з'явився Тім.

Замість слів Орест вивалив на стіл фотку Солі, і список який він нещодавно склав. 

 — Це що? 

 — Це фото  дівчини, щоденник якої  я знайшов. 

 — І ? 

 — Хочу її знайти, допоможеш? 

 — Замов мені кави, там подивимося. 

Поки Тім сьорбав американо, і намагався зрозуміти, що від нього хоче друг, Орест розповідав все що знав про Солю.

 — І ще одне, я дізнався її прізвище. Її батька звати Богдан Костенко, отже вона теж Костенко. 

 — Я навіть не буду запитувати, звідкіля ти це знаєш? А якщо у неї інше прізвище, наприклад, матері? 

 —  Чого б це? 

 — Ну всяке буває. 

 — Тім, не забивай мені мізки,  —  розізлився Орест, він крутив в руках телефон, поки гаджет добряче не гепнувся об стіл,  — але все одно Соломії Костенко в інсті не знайшов. З таким ім'ям і прізвищем випало з десяток дівчат, але то не вона! 

 — Значить Соля підписана іншим ніком. 

 — Та ти прямо  Шерлок, це я і сам зрозумів. Але що далі? 

 — Дай подумати, ти кажеш вона чирлідерша, чи як там? 

 — Чирлідерка,  — виправив.

Тім засміявся, але глянувши на розлючене обличчя друга, заспокоївся.

 — Тоді гляньмо, де в нашому місті знаходяться ці школи чи гуртки, в яких навчають цього чирлідерства,  —  знову посміхнувся, але відразу дав надію,  — може нариємо щось. Тільки я вільний до трьох годин, далі  в мене квитки на баскетбол. Сьогодні грають наші «Яструби» проти довбнів «Хижаків».

Відкрили Гугл, почали вивчати.  Виявилось, що в їхньому місті подібних шкіл безліч.  Вирішили звузити пошук, знайшли ті, які знаходились поруч з будинком Солі. Адже,  це було логічно.

 — Що ми скажемо? 

 — Бро, чи вперше? Розберемось по ходу. 

Друзі впевнено зайшли в школу. Як раз була репетиція в одному із залів. Але адміністратор зупинила хлопців. 

 — Чим можу вам допомогти?

 — Вітаю,  —  Орест розплився в своїй чарівній посмішці. 

 — Вероніко,  — прочитав на бейджі,  — ми шукаємо одну дівчину, раптом це  ваша учениця? - Він показав фото. 

 — Ні, таку  не пам'ятаю. 

 — А подивіться у списках, будь ласочка,  — Орест вмів спілкуватися з дівчатами, не було такого, щоб він зніяковів чи не знав що сказати. І цим активно користувався.

 — А хто вона вам?  — Пішла на контакт білявка.

 — Його сестра,  — глянув на Тіма,  — той витріщив очі, але промовчав,  —  Ми повинні були її зустріти, та він забув, де знаходиться школа. Ну знаєте таке буває. Та ще й телефон сів. 

 — Ні, Соломії Костенко  в нас немає,  — заглянула в комп дівчина.

 — Дякую, Вероніко. 

 — Їдемо далі,  — сказав сердито Орест, заводячи автівку та вмикаючи навігатор.

 Зайшовши  ще в одну школу, вони наткнулись на охоронця і байка про сестру повторилася. Їх пропустили до залу. Але, як на зло, репетиція вже закінчилася, а  щось запитати було ні у кого. 

Об'їхавши ще три  школи, хлопці так само зазнали невдачі. Одна будівля була зачинена, в іншій їм нічого ніхто не сказав, в третій їм все ж таки вдалося попасти на тренування, що викликало ажіотаж серед дівчат. Але Соломії серед них теж  не було.

Розчарований та роздратований Орест сидів у машині. 

 — Друже, поїхали на баскетбол, а після того ще щось придумаємо. Все одно більше планів нема. 

 — Не хочеться. 

 — Значить я пів дня з тобою морочився, а тепер ти кидаєш мене? Ні, не прокотить. Їдьмо.