Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Ціна, Вальдемар Лисяк 📚 - Українською

Читати книгу - "Ціна, Вальдемар Лисяк"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ціна" автора Вальдемар Лисяк. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 38
Перейти на сторінку:
class="p">- Невже? Тоді чому ж князі Церкви б'ються за церковні посади чи папський трон?

- Я знаю розкішний анекдот на цю тему! - трубним голосом заявив Кортонь. – Слухайте! Їдуть у поїзді єврей та молоденький вікарій. Сидять один навпроти одного. Раптом єврей запитує: "Якщо пан ксьондз отримає підвищення, то ким стане?"

"Можу стати настоятелем парафії", - відповідає вікарій.

"А потім?" - запитує єврей.

"Потім можу стати каноніком".

"Ну а ще пізніше?"

"Пізніше можу стати прелатом".

"А що далі?"

"Далі, якби я мав видатні заслуги, то можу стати єпископом".

"А ще вище можна?"

"Так, можна. З волі Святого Отця я міг би стати кардиналом".

"Цей ваш Святий Отець - папа римський, я правильно говорю? Це він усією вашою церквою керує, так?"

"Так, всією".

"Ага, це було б підвищення, пане ксьондз! Ну а ще вище?"

Вікарій негативно хитає головою.

"Вище вже не можна. Не можу ж я стати Господом Богом..."

А єврей на це:

"Ну чому б і ні. Одному нашому хлопчику вдалося"

Громовий регіт перебив адвокат Кржижановський:

- За Словацьким, одному з наших дістанеться Апостольська Столиця...

- Неправда, пане адвокате, - заперечив Малевич. - Юлик Ес пророкував "слов'янського папу", а не польського. Що не виключає поляка, але може бути і чех, і…

У цей момент камердинер Лукаш вкотив у зал візок із графом. Гості замовкли й підвелися, вітаючи господаря.

- Від щирого серця вітаю вас і дякую за те, що ви прибули, - сказав Тарловський. - Можеш іти, Лукаше... Сідайте, панове. Їжте, пийте. Сподіваюся, ви мені вибачите, що я приймаю вас так просто, але справа… дуже важлива… виникла несподівано, і моя куховарка не встигла приготуватися, хоча знаю, вона там готує щось гаряче, яке подадуть пізніше…

- Ну що ви, пане граф, та в теперішній час це й так... - підлизнувся Брусь.

Тарловський, зморщив брову, вказав на вільний стілець:

- Пане Бартницький… як, вирішив не приходити чи запізнюється?

- Він трохи спізниться, - пояснив доктор Хануш. - Закінчує якесь термінове діло, і попросив вибачитися від свого імені.

- Гаразд, не будемо чекати, у нас мало часу, - прийняв рішення господар. – Панове, переходжу до справи. Я запросив вас, найбільш шанованих громадян Рудника, оскільки, як вам, напевно, відомо, гестапо заарештувало десять...

- …найбільш шанованих громадян Рудника, - перебив його професор Станьчак, у голосі якого зовсім не відчувалося сарказму, але зауваження і так було саркастичним через свій зміст.

- Саме так. Але дещо тут можна зробити. Мається на увазі важке, дуже складне рішення, якого я самостійно прийняти не міг – тому запросив усіх вас. Начальник гестапо, Мюллер, зробив мені пропозицію… Я розмовляв з ним кілька годин тому. Мюллер погодився випустити чотирьох заарештованих, але за викуп.

- Чому лише чотирьох? - запитав Годлевський.

- Цього я не знаю. Очевидно, він побоюється свого начальника. Усіх же він відпустити не може, а заробити бажає, ось і вважав, що з чотирма все минеться. Але ж чотири – це більше, ніж нічого, так, панове.

- Скільки він хоче взяти? - спитав Кортонь.

- За кожного звільненого він вимагає по двадцять тисяч доларів.

Відлунням цих слів став шурхіт, що пробіг уздовж столу, переповнений здавленими пирханнями і лайками:

- Скотина!

- Сучин син!

- Гієна швабська!

- Фріц довбаний!

- Та ніколи не платили навіть половини цієї суми!

- Він спеціально стільки запитав, щоби нічого з цього не вийшло!

- Або – щоб одразу ж заробити купу грошей.

- І хто стільки зможе заплатити?

- І яка сволота! Мало того, що людей мордує, так ще й торгує ними, немов работоргівець, псякрев!

Коли перші обурення вщухли, аптекар Брусь підбив підсумок:

- Пане графе, це гігантська сума... Ніхто з нас не міг би навіть...

- Я покликав вас не для того, щоб збирати гроші, - заспокоїв його граф.

- Та з усього міста не видоїти такої суми, - сказав Клос. – Чотири рази по двадцять – це вісімдесят тисяч доларів, капітал! Вибачте, але навіть у Любліні за арештантів платять по дві, найбільше – по три тисячі.

- Але тільки не за арештанта, якого засудили до страти, пане редакторе, — поправив його Седляк.

- Але ж тут не було жодного вироку, бо й суду не було, — підвівся на своєму місці Гаврилко.

- Не смішить, святий отче! – приборкав його Седляк. – Рішення районної влади має чинність судового вироку, це адміністративне проведення вироку над заарештованими. Чи ви впали з дуба, чи тільки сьогодні народилися? Усі, яких заарештував Мюллер, мають вирок влади, і порятунок таких засуджених у грошах коштує набагато більше, ніж три тисячі зелених.

- Ну так, рази в два, - втрутився журналіст. - Нехай, в три. Але ж не двадцять тисяч?!

- Панове, панове! - Адвокат Кржижановський підняв руку, заспокоюючи тих, хто сперечається і даючи знати, що сам хоче взяти слово. - Ви дивуєтесь, панове? А тут немає нічого дивного, питання зовсім ясне. Боші отримують по дупі на всіх фронтах: на сході, на заході, на півдні – коротше, всюди. У Любліні незабаром правитимуть росіяни. Мюллер розуміє, скільки йому залишилося часу на те, щоб зібрати військовий добуток, ось він і піднімає ціни. Це просто закон ринку, що йде до свого краху.

- Панове, - сказав граф. - Мюллер дав мені всього кілька годин на те, щоб прийняти рішення.

- Але, може, вдасться цю жахливу суму якось зменшити. Треба торгуватися, пане графе, - запропонував Брусь.

- Мюллер не стане з нами торгуватися. Ми можемо лише прийняти його пропозицію чи відкинути її. Часу в нас – до ранку.

- Часу у нас – до смерті, і навіть більше! - пирхнув Клос. – Тільки ми таку суму не зібрали б і на тому світі.

- Панове, я дам усю суму.

Декларація господаря набула форми остовпіння, виміряного силою поглядів, що впали на його обличчя.

- Я викуплю всіх чотирьох, - вів далі граф. – За умови, що серед викуплених буде мій син.

- Ну, це очевидно, пане граф! Ви платите, ви і ухвалюєте рішення! – промовив вердикт Кортонь, а кілька інших кивнуло, підтверджуючи таку думку.

- Ні, це зовсім не очевидно, панове, бо я хотів, щоб ми ухвалили спільне рішення. Тим не менш, я не приховую: якщо мій син не опиниться серед чотирьох обраних – моя фінансова пропозиція

1 ... 10 11 12 ... 38
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ціна, Вальдемар Лисяк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ціна, Вальдемар Лисяк"