Читати книгу - "Юпітер у Леві, Olha Alder"

Ми з У Шиком спустилися на стоянку готелю пізнього вечора. Ми трималися за руки, переплітаючи пальці. Він раптом підняв наші руки й поцілував мої заклеєні кісточки.

— Я відвезу вас на роботу.

Він пропонував мені втекти й припинити розтрачувати себе на бар “Король”, Йок і всіх гостей. Але я так не міг. Щоб жити спокійно — мені потрібно закінчити з обіцянками.

Відверто кажучи, я знав, що він хоче знову дати хабаря Йок і вкрасти мене: замкнути в готелі, загорнути в ковдру й залоскотати поцілунками.

Але я вирішив все ж таки бути відповідальним. До того ж сьогодні ніч, коли мене вчергове мав відвідати міністр, і в барі невеликий виступ знаменитого кабаре. Мені слід було попрощатися красиво.

Тому я витягнув із шафи найблискучіший піджак із брошкою у вигляді величезного піона, який наче розпускався з мого серця.

— Я не можу вас відпустити. — Кім У Шик чекав на мене в машині під будинком. — Вас викрадуть. — Він говорив серйозно й з легким юнацьким хвилюванням.

Тоді я розсміявся. І просто був щасливим. Мені здавалося, що життя влаштоване, якщо мене люблять. Мене зовсім не бентежило, що все завертілося надто швидко. Я просто насолоджувався тим, що досяг своєї мети. Я навіть був готовий пробачити Кім У Шику бандитську тату на спині.

Він не хотів мене відпускати, наче щось відчував. Але я лише жартівливо відмахувався. І з легким серцем прийшов у клуб. Там уже починалося свято.

— Ти сьогодні на висоті. — Перекрикуючи музику, відзначила Йок. Я ввічливо кивнув, не збираючись заводити з нею розмову. — Готуєшся до звільнення?

— У мене все буде добре. — Я хотів би показати їй кільце, але раптом згадав, що ще не заручений із Кім У Шиком, тому просто посміхнувся, дивлячись униз на підлогу, всипану конфеті. — Я вже підготував ґрунт.

— Виходиш заміж?

— Звичайно. Ми ідеальна пара. — І я розплився в посмішці, як дурень. Залишилося лише одне нерозв’язане питання — Чхве І Джин. Але я відчував лише смутного жалю.

Усі труднощі залишилися позаду. Залишилося ще трохи, і можна змінити чоботи хост-боя на домашні капці старанного чоловіка.

Міністр прибув у галасливій компанії об одинадцятій ночі. Я вже навіть встиг трохи нудьгувати.

— Мін Су! — Він розкрив руки, запрошуючи в надто інтимні обійми. Але я вирішив прощатися гідно, тому пірнув до нього й притулився всім тілом. Від нього вже пахло перегаром. Неприємно. Але я лише міцніше стиснув його пухку талію. — Чув, ти йдеш, Мін Су… — Він погладив мене по голові, збиваючи волосся на потилиці. — Куди ж ти йдеш?

— Я вирішив покинути індустрію. Вибачте, пане. — Я притулився щокою до його шиї, старанно принюхуючись до запаху алкоголю. Його мова була досить чіткою для п’яного. Мені раптом стало цікаво. — Міністре, на вас хтось вилив віскі?

— Ах, мій Мін Су, як завжди уважний. — Він розсміявся й нарешті відпустив мене. — Як шкода втрачати таке личко. Ти такий гарний, Мін Су. — Він схопив мене за підборіддя. — Слухняні хлопчики не роблять необдуманих кроків.

Хоча останнє звучало як погроза, я віддав перевагу проігнорувати:

— Шампанського, пане?

Через пів години Йок, розмахує святковою золотою спідницею, відчинила двері в нашу кабінку. У нас було галасливо, п’яно й накурено. Моя брошка вже валялася посеред столу разом із туфлями прибічниць пана, які танцювали серед напівпорожніх пляшок.

— Хай буде шоу. — Йок посміхнулася, пропонуючи нам вийти в загальний зал.

Я потягував ігристе з блискучого келиха, ліниво віддавшись атмосфері: відкинувшись на спинку французького диванчика й схрестивши ноги.

Мій вечір протікав так добре, що я вже майже забувся.

Подих повітря, який проникнув освіжаючим вітром, що раптом змусив мене здригнутися.

Ми вийшли в загальний зал. Замість танцполу там уже розташувалися столики й була приготована камерна сцена, завішена синім оксамитом замість завіси.

Це був останній виступ, який я планував разом із Йок до руйнування грошового балансу. І це було розкішно до скандальності.

За лаштунками лунав млосний джаз, а розпашілі гості ночі поступово приходили до тями.

Міністр сів поруч, закинув мені руку на шию. Я відтягнув комір сорочки й мило йому всміхнувся. Гра не могла перериватися на середині.

Музика стала ритмічнішою, і десяток танцівниць у блискучих сукнях висипали на сцену. Я із захопленням спостерігав за цим буянням кольорів, нарядів і глітеру. Їхні очі сяяли, а губи всміхалися в щирій радості. Вони були схожі на переповнені до країв келихи шампанського. Грайливі, веселі, щасливі.

Спочатку вони вибивали каблуками ритм по сцені. А потім скидали з себе важкі корсети та бра. Зала була в захваті. Я теж. Це було справжнє естетичне задоволення — спостерігати за гарними жінками, які прийшли сюди, бо люблять танцювати.

Я любив людей, натхненних своєю роботою. Адже свою я теж любив. Мені справді подобалося бути королем барів і клубів. Мені подобалося бути найгарнішим тусовочним обличчям Сеула. І я навіть відчув легкий укол жалю, що мені доводиться покидати індустрію.

Солодкий джаз стишався в моїх вухах. І я провалився в гаряче небуття. Краплини поту скотилися моїми скронями. Я спробував розстебнути ґудзики на піджаку, але пальці раптом стали слабкими й опухлими.

Своєю важкою головою я прихилився до плеча міністра. Мене стрімко хилило до сну. Ні… щось не так.

Але я вже нічого не міг зробити. Лише краєм ока помітив задоволену Йок, яка не відривала погляду від бурлеск-танцівниць.

Я прокинувся в поту, відчуваючи, як липкі краплі стікають моїм тілом, потрапляючи в очі й позбавляючи мене гострого зору. Спека народжувалася в животі, зав’язуючись у тугий вузол. Я відчував нудоту й запаморочення. У горлі стояв клубок.

Задушливо. В одязі було надто задушливо.

Хотілося зірвати з себе все й зануритися у ванну з льодом. Хтось приклав до мого розпеченого чола холодну пляшку шампанського, вкриту інеєм.