Читати книгу - "Опора, Moon Grey"

Тут всі побачили, як тонкі яскраві струмені з мозку діда метнулись за Середнє і те дійство прикувало ще більше енергії уваги. Перебиваючи кванти, що неслись до матері звідусюди, ще більше квантів понеслось до Середнє і воно стало центром уваги. Мить серед митей.

Раптом потік до Середнє став не таким яскраво направленим, а став обплутувати обидві фігури і метатись туди-сюди, від кожного присутнього і назад до нього.

- Бачиш, як ти дієш на силу уваги? – Середнє звернулось до матері.

- Бачу.

- Як довго ти зможеш отак утримувати це?

- Не знаю.

- А що відбувається на твою думку?

- Я свічусь більше за інших по площі, ззовні та зсередини. Але ж я не пуп Землі, якої зараз немає.

- Так. І навколо тебе дуже багато таких. Озирнись.

Мама озирнулась довкола і це чудо якесь! Всі, на кого вона звернула погляд, враз набував сяйва.

- О! Ліхтарики чи свічечки запалюємо? – раптом гаркнув хтось і відлуння покотилось по головах.

- Знову ти. – Середнє ніяк не проявило емоцію. Але всі відчули якийсь тиск.

- Я. А що ти хотіло. Де ти, там неодмінно я.

Дівчинка сіпнула діда за рукав і пошепки одними губами промовила:

- Дідо, хто це?

- Визначеність. – Замість діда відповіло Середнє. – Це наче Смерть всього…. – Дід, не закінчив.

- Ой, не треба так цинічно карбувати клеймо в мене на погрудді. Я не те, що всі думають.

- Так. Бо водночас ти і Життя, Початок. Після Вибору Результату в Діві та Визначення Наступності в Терезах.

- Ото ж і починай з цього! Я і життя, і смерть водночас. Все, що визначене, перестає бути об’єктом уваги і якщо воно не взаємодіє більше ні з чим, воно втрачає увагу життя.

- Але ж воно існуванням створює рух, а постійний рух –силу. Без напрямку. Куди ти її спрямуєш-то те і буде. Постійний рух до своєї цілі із силою та врахуванням опору іншого спіну, власне, свого дзеркала, в якому я бачу себе дає покращення сееб та інших. Але, коли я здумаю вбити когось і не врахую його силу, отого, що є мені невідомим задзеркаллям, то отримаю іншу свою реальність. І не факт, що виживу. Задзеркалля і є отим нюансом, яке відрізняє життя від смерті, тому ти не життя і смерть водночас. Смерть всього, що без напрямку продовження в покращенні.- Заперечив дід.

- Нейроне, ти мене дістав ще в минулій історії. – Смерть перегнулась через простір над головами присутніх і зазирнула чорними дірками дідові в саму душу. – Це ж ти? Я тебе не відпущу. Навіть не сумнівайся. До речі, коли ти вже виправиш історію? Мені вже свербить та сіпається, щоб її прочитати.

- Ти мене з кимось переплутала. – Дід навмисне прісно це мовив, але ледь помітний струмінь світла майнув до кожного, хто звернув увагу на цю розмову.

- Е! Е, легше, ви, незграби! Тут немає нічого для вас цікавого! – З Визначеності не залишалось і сліду, вона вмирала самою своєю присутністю, бо віддавала всю свою увагу Середнє, а натомість від Середнє пішов потік і створилось, наче відображення в дзеркалі, Середнє. Але щось було не таким в цім «відображенні».

- Змінилась енергетична структура визначеності. Нею зацікавились і вона набула значення. – Пояснило Середнє. – Але, це не точно. – Середнє засміялось. – Ну, що, запалюємо, коли ми вже знешкодили цілеспрямоване смертоносне визначення?

- Чому воно смертоносне?  - Долинув здаля голос.

- Воно заскорузле, без надії на покращення. В миті, звісно. Як тільки ти задумуєш покращити те, що маєш, життя знову струмениться руслом Всесвіту. Це просто Космос створюється.

- В мене питання, перш ніж почнемо «запалювати». – Тиша, яка запала в своїй площині, майнула думкою поміж головами.

- Яке? – Безмовно відповіло Середнє. Але  всі чули їх діалог.

- Зараз це визначене стало новою формою. Зробленим вибором?

- Так. Правильно.

- Але ж ми могли обрати і смерть?

- Задзеркалля Визначеності - Невизначеність?

- Так. Саме так. Постійне вагання. Життя в ваганні. І це ж не є смерттю в фізичнім сенсі. – Тиша переконливо тисла кожним словом. - Вагання-це стан. Застряглий стан, але це теж життя. Можливо якась подія чи людина затримується, відбуваючись десь, адже все пов’язано і в кожного свій темп проявлення. А от соромитись жити отак і вбачати в інших корінь власних проблем, тоді, коли ті інші є просто відображенням, це і є смерть. Увага життєвої енергії виходить в цей отвір сорому. Натомість розуміння, що процес має власний час і при цьому виконання інших моїх справ-це рух. Це життя. Ми тут є. В будь-якій формі, але ми є.

- Я хочу бути в формі, яка відчуває. – Прошепотів КВ.

- А це наповнення форми.

Зараз здавалось, що вимкнулись навіть думки. А так воно й було. Середнє ледь посміхнулось і відповіло Тиші:

- Саме тому ми зараз тут.

Вона мовчала. Всі мовчали. Тиша мовчала. Кожен в цю мить зостався сам з собою наодинці, перебуваючи в величезній компанії. То тут, то там, почали іншим світлом світитись, сповнені увагою до себе, світляки. За величезну прірву часу всі перебували наповнені світлом. Але насправді відбулось миттєве перемикання уваги.

- Чому ти не гаснеш? – Запитала тітонька у Середнє. – Адже ми свою увагу направили на себе. Кожен на себе.

- Тому що я самодостатнє. Мені не потрібна ваша увага. Ви мені її створюєте власною наявністю в будь-якій формі.

- Воно навіть не потьм’яніло, коли пропала увага. – Додав хтось.

- І ніхто з нас, від’єднавшись від «джерела світла».- Долучився чийсь голос з мерехтливого натовпу.

- Бо не я є джерелом Світла, вашого світла. Ви є тим джерелом. Але без обміну ви втратите його. Тому що зараз в моменті ви маєте пріоритет- себе. Ви утримуєте увагу з пріоритетом на собі. Але як надовго вам стане сили без уваги ззовні?

- Ти знову просаджуєш ейфорію.- Мати засміялась.

- Так я ж є таке по суті. Це моя суть. Я опора і це моя робота. Я кутній камінь, який світиться инакше для кожного.