Читати книгу - "Опора, Moon Grey"

- Ти знову скрізь.

- Так. Я в кожнім. І поки існує плазма, одночасно відбуваючись кожної миті, я буду приймати будь-яку форму. Бо я енергія уваги, яка матеріалізується чи зруйновується за вашим бажанням.

- Дорогенька, в плазми немає бажання. Вона не може бути споглядачем, відносно якого зміститься центр уваги і виникне різність. – Вічність в іншій масці та одежині струснула з своїх рукавів уявний порох.

Вона кліпнула і послала всим усмішку. Але миттєвий холодний блиск в очах продав, ні за цапову душу, істину в моменті. Дід, що спостерігав пильніше за інших, побачив істину для нього- то була нова іпостась Смерті. Зовнішній одяг допомагав їй показувати те, що хотіли бачити інші. І, тим часом, вона робила свою справу.

Зараз цей «одяг» був клубком з усіх енергій, який три Норни за допомогою Македонського, розрубали і ссукували непомітно, навіть самим собі, в нитки. Олександр зробив своє, Норни робили своє. Все згідно легенд, міфів –уривків Знань у вигляді не самих Знань, а тільки інформації, яку я так і не осягнула, але дивними шляхами змогла вибудувати певний денний алгоритм та використовувати його. 
Історія повторювалась. Бо світанок вже мав скоро бути.

Середнє розчинилось і перестало бути наявним.

- Е, альо! Ти де. Я ж мушу теліпатись за тобою, там де ти наймасивніше. – Вічність ковзала поглядами на кожного і шукала світлу тінь, яка була видима тільки їй.

Ця форма Середнього, світлотінь, була єдиною ознакою, що передавала той тембр, який був істинним. Він в кожного був свій. Та в Середнє він був особливим. Ніщо і плазма водночас. Той набір всього всесвіту, з якого можна робити що хочеш за власним алгоритмом.

- Чортівня якась, - лайнулась Вічність.

- Чого вона не щезає? – Запитав син.

- Вона ж Вічність. – Гиготнув хтось, - то її карма.

- Карма? – Син не зрозумів.

- Карма-це маска, яку вона мусить носити, щоб привернути до себе увагу. Різновид маски – одяг. Вона в різновиді, наприклад, образі Смерті, може перемінюватись. З’являтись і зникати раптово.  – Переконано сказав батько. Трохи подумав і за мить ще додав. - Різновид, але в неї, як би там не було, є суть.

- Тобто, вона вдягнена як качка, крякає, наче качка, але не качка? – Хлопчик здивовано розвів руками?

- Звісно, я не качка! Теж мені порівняння. – Смерть вишкірилась з форми Вічності. – Я не можу щезнути, бо я є і мене немає. Але я …. Та ну вас.– Вона запнулась, махнула рукою і зникла з очей.

- Але що? – Хлопець скривився, що не отримає відповідь.

- … Але вона не може видозмінитись, поки увага не на ній. – Закінчив дід.

- Тю. - Спантеличено чмокнув губами хлопець. – Вони що реально нерозлучні?

- Вони відокремлені, але увесь час ганяються одне за одним. Як тільки вони всередині, то починають ти назовні, як тільки назовні, то йдуть всередину. Тягнуть одне одного.

- Себто, сила зовнішня, сила внутрішня та місце спокою і джерело цієї сили водночас? Вони одне й те ж саме! – Вигукнула донька.

- Це воно. Воно водночас як джерело (місце сили), як рух (зовнішня сила) і як мінливе наповнення (внутрішня сила) джерела (місця спокою, яке є місцем сили водночас).

- А якщо нормальною мовою?

- Якщо нормальною- як Північ та Південь, Захід та Схід. День-ніч. Ти потрапляєш з одного в друге відносно себе. Орієнтування на місцевості в моменті відносно когось.

- Відносно кого «когось»? Відносно чого, коли немає спостерігача?!- Вічність враз з’явилась і вставила свій п’ятак.

- Так «когось» і є спостерігачем. Самого себе, тільки не знає, бо шукає точку опори ззовні, от і не визначається та висить в моменті. Ніхто не може бути спостерігачем іншого. Бо він є тільки дзеркалом. Він може тільки відтворювати себе, якщо хоче змінити іншого хоч якось.

- А як же я, як спостерігач?

- То твої внутрішні відчуття. Саме це і хоче отримати той, хто спричиняє нову історію, яка є старою, замість її розвитку. Електромагнітне поле накопичує власні моменти перебування і це вже щоразу інший момент.   

- Як блимання?

- Ну. – Підтвердив голос. - Саме тому і сяйво. Пучок блимання. Він в кожного. А в полі плазми це ого-го об’єм. І в якийсь момент від сили з різних моментів на джерело і джерело на силу, водночас внутрішня та зовнішня…

- Додай ще стан спокою, - докинув хтось.

- Авжеж, - кивнув хлопчак, - всі ці чотири складові своєю силою: спокій, намір, дія, опір своїм існуванням –все це відбулось водночас і тому вибухнули.

- Не зовсім так все було. – Це Космічний Вітер взяв слово.

- А ти звідки тут? – Вічність отетеріло глипнула на Напругу моменту, що з’явилась від одночасної рисутності всього.

- Я тут був. Я завжди тут.

- Я це знаю, - Вічність шуганула вгору і широко тріпнула Простором врізнобіч, - я питаю, з якого ти дива саме тут в цім місці?!

- Це ти в мене питаєш? Тут ЩОСЬ відбувається! Я завжди там, де ЩОСЬ відбувається.

- Так тут якраз нічого не відбувається. – Гаркнула Смерть в одязі Вічності.

Щось її відволікло. Вона потрусила розрубаними нитками долі інших і не виявила змін. А зміни вже відбулись за її спиною.

Їй ніхто не заперечив.

- Ну от, ми всі тепер разом. Всі чотири сили водночас і мають вплив на себе…– Середнє підморгнуло КВ і сяйнуло світлом врізнобіч слідом за рухом Всесвіту. – То що, вибухаємо?

Останні слова обірвались на знаку питання і Ніщо змінило свою форму. Середнє виплюнуло і поглинуло всі види енергії, відбилось і проникло само в себе.  

Якби зараз плазма глянула на саму себе, вона з будь-якої точки уваги побачила б різні напрямки енергії, які при вибусі мали кожна свій центр. Всесвіт вибухнув одночасно в кожній частинці плазми. Кожна частинка плазми мала свій всесвіт. Відбулось одночасне проникнення кожного всесвіту в інший, джерела, яке мало силу, місце спочинку, зовнішня сила, внутрішня сила.