Читати книгу - "Піксевіль. Храм Апгрейду, Ві Торі"

— Іноді. Це допомагає зберігати концентрацію.

Вона усміхнулась.

— Цікаво. Давайте перевіримо. Я — користувач, якому потрібно прогорнути ще сто дописів, але сили вичерпуються. Як ви мені допоможете?

Я швидко зібрався з думками.

— Уявіть, що ваш смартфон — це потік енергії. Зробіть вдих... і повільно проведіть пальцем по екрану. З кожним свайпом ви не втрачаєте сили, а навпаки наповнюєтесь. Стрічка рухається, а ви — центр цього руху. Кожен лайк — це зернятко доброзичливості, а кожен коментар робить вашу цифрову ауру яскравішою і сильнішою.

Серена заплющила очі, її пальці автоматично заковзали по уявному екрану.

— Це було... незвично. Ви справді вмієте занурювати в процес, — нарешті промовила вона. — Але мені все ще здається, що це занадто награно. Давайте конкретніше. Які проблеми користувачів ми маємо вирішувати в першу чергу?

Я потер підборіддя, тягнучи час. Вона чекала, і тиша раптом стала надто відчутною.

— Синдром «надто довго, не читав». Люди тонуть у потоці інформації і не можуть зосередитися. Ми можемо навчити їх медитативних технік, які дозволять поглинати більше контенту за менший час.

— Зачекайте. Ми ж не хочемо перетворювати їх на зомбі, правда?

— Звісно, ні. Ми даємо їм інструмент, а не залежність. Це усвідомлений вибір.

Серена піднесла палець до губ, обмірковуючи.

— Цікаво. А щодо страху щось прогавити? Люди перевіряють телефон десятки разів на день, лише б не пропустити жодної новини. Ви б це виправляли?

— Знаєте, — я зітхнув, — я не думаю, що цей страх можна прибрати повністю. Ми залежимо від інформації, і це не зміниться. Але якщо спрямувати цю тривожність... якщо перетворити очікування сповіщень на своєрідний ритуал, гру...

Вона трохи підняла брову.

— Гру?

Я кивнув.

— Чому б і ні? Ми можемо навчити користувачів насолоджуватися моментами очікування, а не боятися їх.

Я відчув легкий приплив впевненості, але одразу ж наштовхнувся на нове запитання.

— А соціальне порівняння? Люди дивляться на чужі ідеальні життя і почуваються гірше.

Я зчепив руки в замок, вагаючись. Ось тут було тонко.

— Ми не можемо заборонити людям порівнювати себе з іншими, — обережно сказав я. — Але ми можемо змінити їхню точку зору. Наприклад, якщо хтось бачить фото розкішного відпочинку друга, наш додаток запропонує йому афірмацію: «Я радію за інших і знаходжу щастя в теперішньому моменті, не витрачаючи гроші на квиток».

Серена уважно на мене подивилася.

— Ви справді вірите, що людям достатньо однієї афірмації, щоб перестати заздрити?

Я відкрив рот і раптом зрозумів, що не знаю, що сказати.

— Думаю... — я прокашлявся. — Думаю, це не вирішить проблему відразу. Але це крок. Маленький, але крок.

Вона витримала паузу, а потім зробила кілька нотаток у планшеті.

— Добре. А тепер про бізнес. Як ми будемо монетизувати цифрові медитації?

Я продовжив свою роль.

— Підписки, — швидко сказав я. — Базові медитації — безкоштовно, просунуті — за плату. Плюс співпраця з брендами: енергетики, фастфуд...

— Медитації, спонсоровані енергетиками? — Її голос злегка здригнувся — чи то від насмішки, чи то від зацікавлення.

— Чому б і ні? — я випрямився. — Відчуй приплив цифрової енергії з кожним ковтком. Це працює. Ну і, звісно, корпоративні пакети, медитації для співробітників: «Як працювати 14 годин і почуватися бадьорим» або «Дзен багатозадачності».

— Лео, це цікаво, — визнала вона, і в її голосі прозвучало щось схоже на приховане захоплення.

Я вже майже розслабився, коли пролунало останнє, найгостріше запитання:

— Але… як щодо етики? Багато хто вважає, що ми лише підсилюємо цифрову залежність.

— Серено, — я обережно підбирав слова. — Я розумію ці побоювання. Але ми не створюємо залежність, а допомагаємо людям адаптуватися до нової реальності. Світ змінився, і ми повинні змінюватися разом з ним.

Кілька секунд вона мовчала, і я злегка напружився.

Нарешті вона посміхнулася:

— Лео, ваші відповіді вразили мене більше, ніж я очікувала, — в її голосі прозвучало щось, від чого у мене всередині спалахнула тривога. — Ви бачите речі з незвичайного ракурсу. Але, як ви розумієте, це дуже відповідальна посада. Ми ще маємо обговорити вашу кандидатуру з командою. Не заперечуєте, якщо ми зв’яжемося трохи згодом?

— Звісно, Серено. Я з нетерпінням чекаю на ваш дзвінок.

Вийшовши з офісу Зенігми, я відчув, як тягар невдачі на першій співбесіді трохи послабшав. Звісно, Серена не дала остаточної відповіді, але я, безсумнівно, справив на неї враження. Тепер залишалося тільки набратися терпіння і чекати.