Читати книгу - "Піксевіль. Храм Апгрейду, Ві Торі"

Минуло всього три дні після мого провалу в ПарадігМакс, але здавалося, що проминула ціла вічність. Я досі відчував гіркоту поразки. 

Сьогодні на мене чекала співбесіда на посаду куратора цифрових медитацій у Зенігмі. Я нервував більше, ніж хотів визнавати.

— Зберися, — сказав я собі, глибоко вдихаючи. — Ти ж хочеш цю роботу. Просто посміхайся і кивай. Поки не вмієш — вдавай, що вмієш. 

Слова залишили гіркий присмак. Невже це справді я? Той самий Лео, який ще вчора зневажливо відгукувався про чергове оновлення? Але вибору не було. Я не міг дозволити ще одну невдачу. 

Двері хмарочоса роз'їхалися, і мелодійний голос промовив: 

— Вітаємо душу, що шукає! 

Я ступив у прохолодний вестибюль, наповнений приглушеним світлом і заспокійливою музикою. На стінах переливалися зображення людей, занурених у смартфони і з блаженними посмішками на обличчях. 

Біля стійки реєстрації мене зустріла дівчина з сяючою посмішкою та татуюваннями на руках. 

— Дозвольте провести вас до місця вашої трансформації. 

— Взагалі-то, я на співбесіду, — уточнив я, з усією серйозністю. 

— Кожна зустріч — це можливість для трансформації. Прямуйте за мною, і нехай ваше внутрішнє світло осяює шлях. 

Ліфт рухався безшумно, але так швидко, що у мене запаморочилася голова. На екрані миготіли рекламні слогани: «Досягни нірвани, не виходячи з соцмереж», «Медитація під час онлайн-шопінгу — новий тренд», «Знайди внутрішній спокій, ставлячи лайки». 

Всередині наростав спротив. Раніше я б посміявся над абсурдністю цих лозунгів. Але сьогодні мені належало стати їхнім головним прихильником. 

— Ти впораєшся, Лео, — сказав я собі. — Це всього лише робота. Ти можеш грати за їхніми правилами і при цьому залишатися собою. 

Ліфт відчинився, і я опинився у просторому холі. По стінах текли проєкції: котики, що мирно сплять на клавіатурах, люди, які медитують у заторах, підлітки, що знаходять душевну рівновагу в коротких відео.

— Пане Матрік, — дівчина зупинилася перед дверима, на яких висвітилося: «Кімната внутрішнього споглядання 404». — Інтерв'юер чекає на вас. Пам'ятайте: тут немає правильних чи неправильних відповідей. Є лише ваш унікальний шлях. 

Глибоко вдихнувши, я відчинив двері. У повітрі залунав м’який звук вітряних дзвіночків.

— Леонард Матрік? 

На левітуючій платформі в позі лотоса сиділа жінка. Її шовковий костюм був кольору стиглої сливи — глибокого, насиченого відтінку, який дивовижно гармоніював з її рудим волоссям, зібраним у недбалий пучок. Кілька вибитих пасм робили її образ живішим. Вона посміхнулася — безтурботно, але карі очі блищали з дотепною цікавістю. 

— Так, це я, — відповів я, мимоволі випрямляючи спину. 

— Рада зустрічі, Лео. Я Серена Блісс, — вона плавно підвелася, і платформа розчинилася. — Головний навігатор душ у Зенігмі. 

— Навігатор душ? — Я не стримав здивування. 

Її посмішка стала трохи ширшою, ніби вона чекала такої реакції. 

— О, вибачте, — вона мелодійно засміялася. — Я мала на увазі директора з персоналу. Але ми надаємо перевагу більш одухотвореним назвам. 

Серена змахнула рукою, і стіни кімнати перетворилися на безкрайній гірський пейзаж. Вдалині виблискували хмари в променях вечірнього сонця. Звуки міста за вікном змінилися шелестом вітру і співом птахів.

— Сідайте, — Вона вказала на бордову подушку для медитації в центрі кімнати. — Сподіваюся, ви не проти незвичних умов? Ми в Зенігмі віримо, що навіть співбесіда може стати моментом глибокого занурення в цифровий світ. 

Її голос нагадував аудіозапис для медитації. 

— Звісно, ні. Це дуже інноваційний підхід. 

Я усміхнувся й опустився на подушку, шукаючи більш-менш зручну позицію. Сидіти в позі лотоса я не ризикнув, пам'ятаючи свої безуспішні спроби опанувати йогу.

Серена сіла навпроти, витончено сховавши ноги набік і розправивши складки свого костюма. У її рухах відчувалася природна грація. Вона поклала руки на коліна й трохи нахилилася вперед, демонструючи щиру зацікавленість.

— Отже, Лео, чому ви хочете стати куратором цифрових медитацій? 

Я старався звучати переконливо.

— Знаєте, Серено, я завжди вірив, що технології можуть зробити життя людей кращим. Але в нашому шаленому світі Піксевіля так легко втратити зв'язок зі своїм смартфоном.

Я на мить замовк, чекаючи на її реакцію. Але Серена просто дивилася на мене — ні схвалення, ні скепсису. Це мене трохи напружило.

— Продовжуйте, — нарешті сказала вона. 

— Я бачу свою місію в тому, щоб допомогти людям знайти гармонію між реальністю та цифровим життям. Кожен лайк — момент усвідомленості. Кожен скрол — крок до інформаційного пробудження. 

Слова звучали переконливо, але всередині все протестувало. Це була неправда — лише та версія, яку від мене хотіли почути. Я відчував фальш власних слів — але продовжував посміхатися. Висока зарплата і престижна посада були варті маленької угоди з совістю.

Серена злегка нахилила голову, немов розгадуючи мою справжню мотивацію.

— Гарно сказано. Але звучить як ілюзія. Всі хочуть бути продуктивними, але ніхто не хоче змінювати звички. Що конкретно ви пропонуєте?

Я на секунду задумався, підбираючи потрібні слова.

— Уявіть: людина гортає стрічку новин, і раптом з'являється запрошення на коротку медитацію, яка допоможе їй прогортати ще більше дописів, не відчуваючи втоми. Ми можемо використовувати технології не для відволікання, а для поглиблення досвіду. Можливості безмежні!

Внутрішньо я кривився від кожного вимовленого слова. Невже люди справді вірять у цю нісенітницю?

Серена стиснула губи, обмірковуючи.

— Цікаво. Ви самі пробували так робити?

— Ну... звісно, — відповів я, трохи запинаючись. — Адже ми створюємо інструменти не лише для користувачів, але й для себе.

Серена підняла брову.

— Тобто ви медитуєте під час скролінгу? — в її голосі майнула легка насмішка.