Читати книгу - "Піксевіль. Храм Апгрейду, Ві Торі"

— А якщо хтось віддає перевагу панк-року?

Її сміх пролунав раптово — щирий, живий, без натягнутої ввічливості.

— Тоді, боюся, йому доведеться шукати інший оркестр, — підморгнула Елеонора, але одразу ж повернула собі діловий вигляд. — Давайте продовжимо. Розкажіть про технології, які вас цікавлять.

Я відкрив рота, готовий заговорити про свої проекти, але Елеонора попереджувально підняла руку. У її жесті вгадувалася втомлена звичність.

— Прошу вибачення, Лео, — вона розвернула до мене планшет. — Але у нас є список схвалених технологій. Давайте подивимося на нього разом.

— А якщо технології, які мені цікаві, не входять до цього списку?

Елеонора пожвавішала.

— О, це цікаво! Але на жаль, ми можемо обговорювати лише ті, що схвалені нашим комітетом з інновацій. Ми повинні рухатися в одному напрямку.

Кабінет, який ще хвилину тому здавався просторим, раптом став душним і тісним, незважаючи на ідеально працюючу систему клімат-контролю.

— До речі, як ви бачите свою роль у нашій компанії? — поставила вона чергове запитання. — Ось перелік наших схвалених ролей, — вона провела пальцем по планшету. — Виберіть ту, яка вам найбільше підходить.

Мій погляд пробіг по списку:

 • Інноваційний архітектор рішень.
• Візіонер цифрової трансформації.
• Каталізатор технологічного прориву.

За кожною гучною назвою ховалася моторошна порожнеча.

— Які з цих ролей передбачають роботу над реальними технічними завданнями? — спитав я.

Елеонора з гордістю промовила:

— Усі вони розроблені нашою командою експертів з організаційного дизайну.

Вона раптом стрепенулася, кинула погляд на годинник і знову усміхнулася.

— О, прошу вибачення. Але наш час добігає кінця. У нас залишилося останнє важливе запитання. Як би ви описали свій ідеальний робочий день у ПарадігМакс?

Я не здивувався, коли вона переключила екран на новий список варіантів. У кожному проступав корпоративний жаргон:

 • Починаю ранок з віртуального брейнштормінгу, де команда ділиться ідеями та активує синергію.
• Трансформую бізнес-процеси через інноваційні підходи, максимізуючи ефективність.
• Створюю проривні рішення в креативному просторі, надихаючи команду на успіх.

Я перечитав список.

— Синергія, — прошепотів я собі під ніс і обрав перший варіант.

— Чудово! — Елеонора плеснула в долоні, і її браслети мелодійно задзвеніли. — Ви знаєте, це дійсно найпопулярніша відповідь серед наших найкращих співробітників. Мені здається, ви починаєте розуміти суть нашої компанії.

Вона подивилася на мене з новим інтересом, але потім переглянула мої попередні відповіді. Її обличчя поступово набуло виразу лікаря, який готується повідомити неприємний діагноз.

— Лео... — м'яко почала вона. — У джазі важливе відчуття ритму. Можна зіграти одну правильну ноту, але якщо всі інші вибиваються з такту... — Вона розвела руками. — Боюся, ми не зможемо запропонувати вам позицію. Ви занадто оригінальні для нас. І це не комплімент.

Залишаючи сяючий хмарочос ПарадігМакс, я відчував порожнечу. Останній місяць я готувався до цієї співбесіди — вивчав проєкти, читав документацію, написав кілька прототипів рішень для їхніх завдань, навіть ці безглузді тренування перед дзеркалом. Я був упевнений, що мій ентузіазм і свіжий погляд стануть козирями. Як же я помилявся.

Аеротаксі плавно маневрувало між яскравими вивісками та вогнями Піксевіля. Але вся увага була прикута до слів Елеонори, що не йшли з голови: «Ви занадто оригінальні для нас. І це не комплімент».

Я дістав телефон і машинально відкрив збережене запрошення на співбесіду в Зенігму. Раніше це був запасний варіант, страховка на випадок невдачі. Тепер — мій єдиний шанс зачепитися за роботу в Піксевілі. Посада «Куратор цифрових медитацій» усе ще здавалася мені дивною. Але вибирати не доводилося.

Вечір я провів, методично аналізуючи свої помилки. Може, варто було одягнути щось більш сучасне? Або підлаштуватися під їхній формат відповідей із самого початку?

Ніксі мовчав, і я був йому за це вдячний. Іноді найкращий спосіб підтримати — просто дати людині побути наодинці з думками.

Я відкрив сайт Зенігми й почав готуватися. Сторінка за сторінкою, намагався розгадати код, який не зумів зламати в ПарадігМакс. Ще зранку я був готовий боротися за право бути собою. А тепер сумлінно виписував улюблені терміни Зенігми — як першокласник прописні літери. «Трансформація душі», «медитативний скролінг», «усвідомлені лайки». Мова, яка здавалася чужою, поступово осідала на язику. Можливо, справа була не в одязі чи відповідях? Може, я просто не вмію грати за правилами? Що ж, якщо Піксевіль вимагає маску — я навчуся її носити. Зрештою, хіба актори перестають бути собою після вистави?