Читати книгу - "Комедії"

Дікеополь

Хто? Чесний громадянин, а не вискочень:

Війна — й мене до війська зараховують,

Війна — тобі платню вже нараховують.

Ламах

Мене ж обрали…

Дікеополь

Три зозулі кукнули.

А мир уклав я, бо таке вже зло бере,

600 Як посивілі на війну шикуються,

А ти й подібні бевзні, де ви, де тоді? —

Ті,Тизамени, Гіппархідопідлії, —

Чкурнули і послами вже у Фракії,

А ті — в Хареті, інші — у Хаонії.

Геретотеодори, Діомейхвальки —

У Камарині, в Гелі, в Сміхогороді.

Ламах

І їх обрали…

Дікеополь

А чому пішло вже так,

Що вигідна посада вам трапляється,

А тим ніколи?

(Звертається до одного з ахарнян).

Маріладе, сам скажи:

610 Ти он посивів, а послом хоч раз бував?

Марілад заперечливо хитає головою.

От бач, а розторопний, працьовитий він.

А ти, Дракіле, ти, Прініде, й інші з вас

Бували, може, в Персії, в Хаонії?

Всі заперечливо хитають головою.

Ну от. А Ламах був там. І Кесірій був.

Хоч за борги недавно власні друзі їх

За двері викидали, наче сміття те,

Що то під вечір з хати за поріг летить.

Ламах

Народна владо! Це вже годі стерпіти!

Дікеополь

Ну, звісно, як не буде грошей в Ламаха.

Ламах

620 Усім пелопоннесцям оголошую

Війну нещадну. Де б лише не стрінув їх,

На морі й суходолі, — скрізь каратиму.

(Заходить в свій дім).

Дікеополь

А я пелопоннесцям оголошую

І жителям Мегари та Беотії:

Торгуйте всі зі мною, а не з Ламахом.

(Виходить).

ПАРАБАСА

Корифей

Переміг чоловік той словами мене й заохотив народ наш до миру.

Тож одкиньмо плащі й легконогим гуртом затанцюймо на лад анапестів.

З того часу, як хором комічним поет, наш провідця, керує на сцені,

Ще ніколи він сам не приходив сюди, щоб умінням своїм хизуватись.

630 Та театр очорнили його вороги серед вас, легковірних афінян:

Непристойно, мовляв, насміхається він у комедії з міста й народу.

Отже, вам, легковірним, сьогодні поет хоче слово в свій захист сказати,

Добре знаючи те, що для міста свого не одне він зробив добродійство.

О коли б не поет, то давно б уже ви потонули в хвальбі чужоземців.

Не радійте — він радив — чужій похвальбі, будьте пильними в справах державних.

А, було, хитромудрі союзні посли, аби лиш туману напустити,

Називали фіалковінцевими вас, ну а ви на слова ті відразу

Аж сопіли від радості, дерли носи, ледь торкаючись лави задами.

А буває й таке, що підлиза меткий промовляє: «Блискучі Афіни!»

640 Геть усе ви готові оддати тому, хто згадав вам про блиск… оселедців,

Поступаючи так, має нині поет не одну перед вами заслугу,

Ще й про владу народну не раз говорив, як в союзних містах вона править,

Ось тому, коли з різних окраїн посли вам нестимуть належну данину, —

Так і знайте: не терпиться бачити їм найславнішого в світі поета,

Що афінянам зважився правду гірку прямо в очі відверто сказати.

І далеко світами та слава пішла про нечувану смілість поета,

Так що перський володар, спартанських послів у своєму приймаючи царстві,

Їх докладно випитував спершу про те, хто на морі хазяїн між греків,

А потому — кого серед греків поет найчастіше корить і картає.

650 Ті, на кого він сварить, — володар сказав, — стануть кращими, люди з них будуть.

На війні ж ворогів подолають лиш ті, в яких він за порадника буде».

Ось тому-то спартанці настирливо так закликають вас нині до миру.

Повернути Егіну бажають вони, але йдеться не тільки про острів:

їх не так, може, й острів цікавить, як те, щоб із ним захопити поета.

Та глядіть, не віддайте нікому його: сміючись, він казатиме правду.

Не одну ще розумну пораду вам дасть, щоб щасливими справді були ви.

Не втішатиме грішми, ні словом масним, ані блиском пустих обіцянок,

Ні підленьким крутійством, ні злудою, ні, — добрим ділом і словом хорошим.

А Клеон… ну що ж — хай своїм живе:

660 Хай сплітає обман, хай пастки кладе.

Справедливість, добро — мої спільники.

З ними в бій іду, й не закинуть мені,

Що від міста свого одрікаюсь я,

Бо не з тих я людців, що негідник той.

ОДА

Перша половина хору

Гей, сюди, злинь до нас,

Музо сіл і полів!

Запал свій, порив свій

Вилий нам піснею.

Над вогнем — іскор сніп.

Міх сопе, дмухає,

Рибка на пательні у підливі зарум'янена

Смажиться — потріскує, і хліб уже вимішують.

670 Тож приходь, не барись.

Ми давно ждем тебе,

Музо життєрадісна і пристрасна,

Серце нам

Запали

Піснею!

ЕПІРРЕМА

Провідця першої половини хору

Ми, діди, сьогодні в гніві; ми до міста чуєм жаль.

Чи ж не ми ще юнаками кров лили в боях морських,

І таку подяку маєм, хліб такий на схилі літ?

Сивих, немічних, похилих, ще й під суд оддаєте

680 На потіху тим хлопчиськам, жовтодзьобим риторам?

Що ми нині? Пучка духу, ледь живі, напівглухі.

Посох цей — опора наша, Посейдон — наш опікун.

Ледве плямкаючи ротом, стоїмо перед судом,

На біду й сльозяться очі — вже й не суд, а мла якась.

А промовець не вгаває, так і сипле, мов з мішка,

Хитромудрими словами, заганяє нас у кут.

Раз у раз дає питання, ловить нас у сіті слів,

Ось Тіфона рве, шматує, душу всю вимотує.

Він же мимрить щось під носом і, осуджений таки,

690 Йде додому, стріне друга й нарікає, сльози ллє;

«Наскладав було на гріб я — суд проклятий все зідрав».

АНТОДА

Друга половина хору

Чи ж не гріх, не ганьба

дідуся сивого

На суді мучити?

Він не раз у боях

Піт жаркий витирав

на чолі мужньому,

Край свій захищаючи на полі Марафонському.

О, під Марафоном ворогів колись гонили ми!

А тепер гонить нас,

і то хто? Дурень цей

Гонить, переслідує, замучує,

700 Що на те

Скажеш ти,

Марисію?

Провідця другої половини хору

Чи годиться це, щоб літній і поважний Фукідід

Пропадав у тому суді, мов у скіфському степу,

Щоб синок Кефісодема так обплутував його?

Я аж плакав з люті й жалю, дивлячись, як бовдур той,

Скіфський найманець, крутив ним, дідусем, туди й сюди.

О коли б то Фукідіду та й