Читати книгу - "Велике плавання"

Я був дуже здивований, коли синьйор Томазо стягнув з мене ковдру.

— Вставайте, пане ледар! — гукав він простягаючи мені великий пакунок. — Інакше ви проспите всі вісті про Орніччо!

В пакунку були два листи — мені і синьйору Томазо. Свій я наведу весь, бо не можу передати краще, ніж Орніччо, всі описані ним події.

«У літо господнє 1492-е, травня третього дня, з імперського міста Нюрнберга, що лежить на річці Пегніц, бідний живописець — підмайстер Орніціус шле вітання другу своєму і брату, Франціску Руппіусу, в славне місто Генову.

Скільки разів уже я пориваюсь написати тобі, дорогий Франческо, але до цього дня не було змоги з багатьох причин.

У Нюрнберг ми добралися дуже швидко, бо часто замінювали коней. Всю дорогу я сидів позаду пана Флоріуса, наставника молодого герцога, але перед самим містом я зліз з коня і, взявши за вуздечку адміральського коня, повів його вулицями. Мені здається, що так мусять робити пажі та зброєносці.

Оскільки я не міг навіть як слід попрощатися з тобою, то нам і не пощастило гарненько порозмовляти перед від'їздом.

Дізнавшись від синьйора Томазо, що я чотири рази побував у німців з мандрівниками-торгівцями, адмірал покликав мене вниз і біля двох годин мене сповідав. Я, звичайно, тієї ж миті признався йому, що знання мої з німецької мови мізерні і що я можу бути йому за перекладача лише при купівлі провізії або при найпростішій розмові.

Я чув, що знатні і вчені люди в розмові користуються тільки латиною, і це полегшує стосунки між іспанцем, датчанином чи поляком. Певно, латинь Бегайма примушувала бажати кращого, коли пан вирішив користуватися моїми послугами.

Вияснивши мої знання з німецької мови, він довго розпитував мене, чи вмію я писати, співати і грати, чи вмію я танцювати, чи є у мене гарне вбрання. Я боявся, що для того, щоб слугувати йому, необхідно буде рачки ходити, носити поноску і стрибати через обруч, але, слава богу, до цього не дійшло. До Нюрнберга ми добрались без особливих пригод, і наступного дня нас прийняв лицар Бегайм, до якого в адмірала був лист від флорентійця Паоло Тосканеллі.

Нам на подив, виявилось, що лицар чудово розмовляє і по-латині, і по-італійськи, і по-іспанськи, тому перекладач їм і не знадобився. Все-таки про те, що він узяв мене з собою, пан анітрохи не жалкує, бо я щоденно роблю йому багато дрібних послуг.

Я полатав йому весь одяг і білизну, які, треба зізнатись, мали вигляд зовсім не адміральський.

Я буджу його вранці і щодня вислуховую його оповіді про Індію та Єрусалим. Я супроводжую його по місту. І, коли він велить, розважаю його і його гостей піснями й музикою.

Вчора ж ми відвідали залу ратуші, де виставлено яблуко земне, або глобус, що його виточив Мартін Бегайм із дерева. Якби ти побачив глобус, то одразу ж визнав би його перевагу над картою.

Глобус цей має один фут і вісім дюймів впоперек і обклеєний пергаментом. На кулі намальовані всі відомі лицарю країни, позначено екватор, який поділяє землю на Північну і Південну півкулі, тропіки і перший меридіан, що проходить через острів Ферро.

Чорним і червоним чорнилом на кулі написано точну розповідь про все дивовижне, що великий нюрнбержець бачив сам або про що довідався від інших мандрівників.

Повернувшись з ратуші, адмірал разом з лицарем звіряв з глобусом карти, одержані ним від Паоло Тосканеллі.

Я мало розуміюсь у картографії і бачу лиш невелику різницю між картами нюрнбержця і флорентійця, але для мандрівника вони обидві, як видно, являють велику вагу.

Лицар Бегайм, як і пан мій, адмірал, вважає, що суша займає п'ять шостих земної кулі, а вода — одну шосту. А оскільки, як каже Марко Поло, на сході простеляється величезний океан, обидва вони вважають, що західний шлях від Європи до Індії має бути коротший від східного. Коли це справді так, то можна дивуватись, що досі не знайшлось людини, яка б відважилась випробувати цей західний шлях.

Коли адмірал спитав про це лицаря, нюрнбержець із властивою йому одвертістю і щирістю відповів:

— Одне — знати щось самому, а інше — переконати в цьому інших. Ці чесні бюргери, які кидають вгору шапки, тільки я появлюся, відвернулися б од мене з ненавистю, якби я спробував втягнути їх в таку справу. Я багато зазнав у житті і вже не одважусь випробовувати долю. Саме тому, якщо вам, пане адмірал, пощастить здійснити таку подорож, я вважатиму це скоріше ділом рук божих, ніж людських, і до смерті поважатиму вас як найвидатнішу людину християнських країн…

Переконавшись, що адмірал ставиться до мене добре, я вже неодноразово намагався умовити його взяти тебе в плавання, але пан і слухати не хоче про це.

Тому я маю намір розпрощатися з ним і по його від'їзді в Палос повернутися в Геную.

Вітає тебе друг твій і брат Орніччо».

Пакунок, мабуть, дуже затримався в дорозі, бо через два дні ми отримали другого листа Орніччо, що його надіслав він уже з Палоса, а через кілька днів — третього, який викликав багато розмов і суперечок у нашому маленькому будиночку.

«Добрий день, дорогий братику Франческо!

Я пишу тобі з портового міста Палоса, чого ти зовсім уже, напевне, не чекаєш. Від'їжджаючи з Нюрнберга, адмірал захворів на