Читати книгу - "Велике плавання"

Хоча Палос давно вже перейшов до рук іспанців, але церква святого Георгія зовні ще цілком нагадує мечеть[30]. Над містом височіє мавританська фортеця, тепер уже зруйнована, а самі палосці своїми смуглявими обличчями, пронизливою говіркою і хустками, якими зав'язані голови, більше скидаються на маврів, аніж на добрих католиків.

Але, коли з ними познайомишся ближче і завоюєш їхню довіру, можеш переконатися, що тут чимало добрих людей. А що палосці, майоркінці і біскайці після італійців найкращі в світі моряки, це тобі відомо, мабуть, уже давно.

Я вважаю, що королева, об'їжджаючи всю Арагонію й обидві Кастілії, навмисне не відвідала цей знаменитий порт.

Старі люди тут нишком признаються, що дідам їхнім і прадідам легше жилося під владою невірних, ніж внукам їхнім — під важкою рукою королівських чиновників.

Уже дуже давно місто Палос не мириться з королівськими приставами, і зараз за якусь образу її величності королева наклала на все місто покарання: палосці зобов'язані спорядити на свої кошти два великі парусні кораблі. Ось оці-бо дві каравели — «Нінья» і «Пінта», — що стоять у гавані, і віддані адміралу для його подорожі.

Третє судно більше і палубне. Пан зафрахтував його в одного тутешнього капітана.

Крім спорядження цього невеликого флоту, королівським указом місту Палосу наказано надати адміралу для його плавання команду в сто двадцять осіб, уродженців Палоса.

Наказ цей ще не виконано незважаючи на те, що людям екіпажу надали великі пільги: матросам виплачується платня, як на військових кораблях, за чотири місяці наперед, особи, які вчинили злочин, звільняються від суду і розслідування на весь час плавання та ще на два місяці після повернення.

Це дозволяє мені надіятись, що, не маючи змоги своєчасно набрати команду, адмірал після моїх неодноразових прохань нарешті погодиться взяти тебе з собою, отож будь напоготові до від'їзду і чекай листа від міцно люблячого тебе Орніччо».

«Одержавши оцю звістку, братику Франческо, ти повинен негайно зібратися і на першому вітрильнику вирушити в Палос.

З Генуї в Картахену майже щодня відходять кораблі, а звідти в Палос тебе за півзолотого довезе будь-який капітан.

Візьми з собою свій камзол з товстого сукна, білизну і теплу хустку, щоб, як буде холодно, зав'язувати нею вуха.

Добре було б мати святковий камзол, бо нас, можливо, запросить до себе в гості індійський цар.

Крім того, перед від'їздом купи якнайбільше цибулі і щоденно в дорозі натирай нею обличчя і руки. Це убезпечить тебе від захворювання на проказу, яка лютує в іспанських та португальських портах.

Я пишу синьйору Томазо окремо і прошу його додати тобі трохи грошей до тих, що в тебе зібрані на таріль, але я гадаю, що він сам зробив би це і без мого прохання.

Виїзди негайно.

Чекає на тебе твій брат і друг Орніччо».

До найрізноманітніших доказів довелося мені вдатися, щоб переконати синьйора Томазо вирядити мене в Палос.

— Господарю, — говорив я, — хіба ви не терпите все життя від того, що батьки готували вас не до тої долі, яка вас приваблювала? Хто знає, якби були живі мої батьки, я б, можливо, умовив відпустити мене в плавання! Хіба ви не говорили мені, що море — це найпевніший шлях для того, хто хоче відзначитись?..

Пам'ятаю, що в селі якось на шляху я спостерігав цуценя, яке намагалось упіймати їжака. Воно обходило його з усіх боків, обнюхувало і торкало лапою. Але, коли воно нарешті відважувалось його схопити, миттю ж відскакувало з пронизливим виском. Так і я обходив доброго синьйора Томазо з усіх боків, і якщо не відскакував од нього з виском, то відходив у відчаї і сльозах, бо на кожний мій доказ у синьйора Томазо було серйозне заперечення.

— Я не збираюсь ставати на заваді твоєму покликанню, Франческо, — відповів мені господар. — Я радий, що ти, як і я, любиш море. І це справді найпевніший і найблагородніший шлях, щоб відзначитись. Але я переконаний, що й батьки твої наполягли б на тому, щоб ти почекав ще два-три роки.

Наш маленький будиночок розділився на два табори: більшість моряків стояла за мене, а прикажчик, Альбертіно і ще дехто — за синьйора Томазо.

Чотири дні стратили ми на суперечки і дискусії, і зрештою, погодившись на мій від'їзд, добрий господар мій захворів од прикрощів.

Мені хочеться охоронити його від клопоту, але його щохвилини турбують, бо він сам звелів, щоб кравець і швець принесли свою роботу до нас додому.

Тепер у мене вже є черевики не гірші від тих, що їх продав майстер Тульпі, і куртка, і довгі шовкові панчохи.

Я приміряю мого нового плаща, а господар, не витерпівши, підводиться з постелі і поправляє його на мені.

— Ось тепер ти зодягнутий як