Читати книгу - "Драматичні твори, Леся Українка"

не тямить, як то тяжко - забруднитись.

Не так мене діймає біль, як бруд…

Молодий хлопець

(до першого майстра)

Що хочеш говори, а жаль мені

принцесу-босоніжку.

1-й майстер

Звісно,- краля,

то ти й розкис.

Молодий хлопець

Ні, знаєш, тут не те,

а справді, в неї доля надзвичайна…

(Задумується.)

1-й майстер

От чорт надав задрипанку-принцесу,

замість роботи хлопці тільки слинять!

Молодий хлопець стрепенувся і почав завзято рубати гору.

Молодий хлопець

Я ще й тебе в роботі переважу!

Та не прогнівайся, що не для тебе

й не для таких, як ти, проб’ю дорогу.

1-й майстер

А то для кого? Чи не для принцеси?

Молодий хлопець

А хоч би й так?

1-й майстер

Нащо вона здалася?

Молодий хлопець

Щоб вишила нам цеховий значок.

(До принцеси.)

Чи згода?

Принцеса

Вже ж, моло́дче, згода щира.

У мене там, у замковій світлиці,

мережанок багато срібно-злотих,

і прядива, й серпанків - хоч на вибір,

хоч з голови мальованку майстерну

вам вишию на цеховий значок.

Недарма ж я сиділа там на вишці -

майстерниця зробилася з пастушки.

Але тепер, коли я вам потрібна,

то поможіть мені зійти на гору,

бо ще сама я не зберусь на силі,

видимих ран багато й невидимих

набралась я, як падала з гори.

Молодий хлопець спускається і подає принцесі руку.

Лицар

Ти йдеш? Ти кидаєш мене?

Молодий хлопець

Лицарю,

ніхто ж вам не боронить з нами йти.

Лицар

Розбитий я.

Принцеса

І я розбита, любий,

але нова вступає в душу сила,

одвага в серці будиться, як гляну

на се нове життя, нову роботу.

Як ожила ся мертва, ся холодна

моя гора-в’язниця! Глянь! Поглянь!

Як мак, цвітуть червоні короговки!

Веселки тріскають із-під сокир!

Як весело!

Лицар

Недовго веселитись,

либонь, заплакати прийдеться хутко.

Молодий хлопець

Тоді й заплачемо, коли прийдеться,

а поки що не гаймося, ходім!

Лицар

Я не піду і вам іти не раджу.

Подумайте, в яку ви путь ідете?

Ви ж не могли товару подолати,

а що ж то буде, як надійде військо?

Адже король того не подарує,

що ви йому всю гору покопали,

покинули замовлену роботу,

до іншої взялися самовільно.

Молодий хлопець

На це вже дасть відповідь будівничий

і товариство.

Лицар

Але я чував,

що ся гора й сама розтати може,

бо в неї, кажуть, підмурівок з льоду.

Принцеса

Коли ж вона розтане?

Лицар

Та весною.

Принцеса

Але ж ти бачиш сам, тепера осінь!

Молодий хлопець

Ми швидше дорубаємось до льоду,

коли він є, ніж ти весни діждешся.

Як дорубаємось, тоді й побачим,

що нам робити - чи рубати далі,

чи ждать весни.

Лицар

Тоді вже буде пізно.

Одкритий лід і восени розтане,

гора впаде і всіх завалить нас.

Молодий хлопець

А що ж, по-твоєму, чинити маєм?

Іти туди, безрогим на поталу?

Лицар

Ні, сісти тут, на першому уступі -

адже безпечно, бидло не дістане -

і ждати. Не довіку ж буде нелад.

Он, гляньте, підпаски з собаками ідуть,

щоб дати лад, полагодити стійла

і все позаганяти.

Молодий хлопець

Знов назад!

Знов буде бруд, і погань, і зараза!

Лицар

Воно ж провітрилося трохи за сей час,

а може, згодом ці хліви зруйнують.

Адже й хотіли… Може, я се винен,

що діло до кінця не довели.

Спочатку я, а потім ви, панове,

все діло зіпсували.

1-й майстер

Отакої!

Ми «діло зіпсували»! Ну, лицарю,

я жалую, що не віддав тебе

тій бабищі. Якраз була б з вас пара!

Принцеса

(тремтячим голосом до лицаря)

Та що ж се ти? Чого ж тепер ти хочеш?

Невже тобі неволя не обридла?

Лицар

Обридла, тим-то я її боюся

і втрете вже на неї не наважусь

знов сміливим та необачним вчинком.

Я думаю, що й наш король не звір,

що й він калік не зважиться карати.

І ти, і я - розбиті ми обоє.

Навіщо ми йому? Він нас простить.

Принцеса

А їх, майстрів?

Лицар

Їх? Може, й їх простить…

(Зовсім тихо, засоромлено, але дивлячись принцесі з благанням в вічі.)

А зрештою… що нам до них за діло?..

Ми втомлені…

Молодий хлопець

Так пропадай же сам!

І нам тепер нема до тебе діла,

недобитку мізерний! Радий будь,

що в нас, майстрів, лежачого не б’ють,

а то б я перший…

(Плює й одвертається. До принцеси.)

Що ж? Ходім на гору!

Принцеса

Стривай хвилину! Ти не знаєш, хлопче,

як тяжко так з коханим розставатись.

(До лицаря.)

Мій лицарю, мій друже, що з тобою?

Невже душа твоя зламалась, вмерло серце?

Де речі запальні, де та одвага,

що ними ти очарував мене?

Гриміло слово, мов поток весняний,

мов божий грім з небес…

Лицар

(сумно)

Було колись!..

Принцеса

Світила думка, наче блискавиця,

немов зоря досвітня, у темниці

горіла гордо