Читати книгу - "Драматичні твори, Леся Українка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
те саме будувати.
5-й робітник
І на кого?
Нарешті ж на самих себе!
Лицар
Даремна,
даремна боротьба…
Будівничий
Хоч би хотіли,
нема вже вороття. Ти сам те бачиш.
Підпаски подолані відступають і здалека кидають грудками та паліччям, не дуже влучно.
Служебка
Я побіжу до короля на скаргу!
(Іде; з нею йде частина підпасків.)
1-й робітник
З богом, Парасю!
Будівничий
(до робітника-підлітка)
Ну, а ти біжи
та ще кликни товаришів на поміч:
нехай там розішлють гонців по краю,
щоб знали всі, яка сутужна справа.
Біга́й!
Хлопець іде. Стіна, що відділяє свининець від решти хлівів, тріщить. Бидло сперлося перед вузькою хвірткою, що веде з обори в свининець, і от-от має прорватись в неї.
Будівничий
Панове-браття, треба щось робити.
Адже як весь товар сюди суне́,
то стопче вмить і нас, і їх.
(Показує на лицаря і принцесу.)
Принцеса
(слабким голосом)
На бога,
не дайте згинути в сьому болоті!
Така ганебна смерть…
(Силкується встати.)
Ой, поможіть!
Лицар
(теж хоче встати)
Ой, поможіть!
1-й робітник
Ну, вже самі вставайте,
нам не до помочі. Видима смерть страшна.
Лицар і принцеса, помагаючи одне одному, підводяться. В сю хвилину юрба ремісників пориває їх за собою, і раптова людська течія виносить їх на перший виступ гори. Тим часом бидло випирає хвіртку і частину перегородки і вривається на передній план. Хто з людей не встиг вихопитись на гору або ослизнувся, деручись, той попадає на роги і під ноги бидлові і конає, стоптаний в болоті. Рев бидла, лемент і стогін стоптаних, крик і вигукування тих, що на горі, зливаються в дикий гомін. Підніжжя кришталевої гори заляпано болотом і кров’ю.
Будівничий
(до майстрів, що гуртами ліпляться по уступах гори)
Панове-браття, треба щось почати.
1-й майстер
Що ж, лізьмо вгору.
2-й майстер
Ну, а далі що?
1-й майстер
Там буде видно.
Принцеса
Там неволя, браття,
я знаю те.
1-й майстер
Неволя одинокій,
а вкупі буде воля.
3-й майстер
Ні, не так,
без помочі загинемо всі й вкупі.
Нам треба по товаришів послати.
4-й майстер
Кого? Чи не тебе?
3-й майстер
Хоч би й мене!
Скілька голосів
(гукають)
Куди ти? Божевільний! Стій! Вернись!
Будівничий
Моя порада ось яка: рубаймо
в горі щаблі, щоб нам стояти твердо
і щоб дістатися на гору. Браття,
орли недарма гнізда в’ють на горах.
На гору доступитися нелегко,
зате з гори зручніше боронитись.
2-й майстер
Гей, до роботи!
3-й майстер
Гей, до діла, браття!
Лицар
(з найнижчого уступа скелі)
Святий цей запал, а проте даремний.
Що з того буде? Ну, на гору злізем -
аж потім прийде влада, може, й військо,
і нас примусить злізти знов у діл.
1-й майстер
Так і послухаєм!
Лицар
Кажу: примусить.
Коли не силою, то голодом запевне.
1-й майстер
Є нас в харчі.
Лицар
Надовго ж їх нам стане?
1-й майстер
На пару день, поки прибуде поміч.
Лицар
Де ж візьметься та поміч?
1-й майстер
Бійся бога!
Та що ж се ми за сироти нещасні?
Чей єсть у нас товариші вірненькі,
чей озовуться на братерський поклик,
чей не дадуть нам пропадати марне!
Лицар
Хто зна, чи посланець до них дістався…
і хто тоді про нас подасть їм звістку?
Будівничий
Хто звістку дасть? Пищалі семип’ядні,
гук боротьби й червоні короговки.
Товариші! В кого жупан червоний,
чи хустка, чи сяка-така платина,
до палиці чіпляй, то буде прапор.
На кожному щаблі, що ми проб’єм,
застромлюймо червону короговку,
то будуть наші корогви красіти,
то буде наше товариство знати,
де наша воля кров’ю зашарілась
і де потрібна їх братерська поміч.
Майстри виймають сокири з-за поясів і починають рубати сходи на гору. Дехто дере свою червону одежу і роздає товаришам на прапорці.
Принцеса
Візьміть моє червоне покривало,
не день, не два його я шовком шила,
а золотом рубила у неволі,
співаючи невільницькі пісні,
чекаючи просвітлої години.
Тепера час - пора покрасуватись
мережанці.
Будівничий
Як на вершечку станем,
застромимо твій дар.
Молодий хлопець
(рубаючи)
Як на вершечку станем,
застромимо наш цеховий значок,
на диво людям, а собі на славу!
1-й майстер
Овва! таж ми його не маєм тута!
Молодий хлопець
Недовго й вишити новий.
Принцеса
А хто ж тут
з вас вишивати вміє?
Молодий хлопець
Хоч би й ви,
ясновельможна панно!
1-й майстер
Бач, як гречно
пастушку величаєш!
Принцеса
Годі, люди,
і шана, й посміх не до речі справді
принцесі-босоніжці. Вся вельможність
лишилась там
(показує в діл),
і вже вона не ясна,
забруднена, затоптана, забита.
Колись вгорі вона ясніла пишно,
та не на радість ні собі, ні людям.
Збудовано для неї цілу гору,
але за те я прийняла покуту,
страшну покуту. Хто не був високо,
той зроду не збагне, як страшно - впасти,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Драматичні твори, Леся Українка», після закриття браузера.